Ви є тут

Хільчевський Володимир Васильович - Ветеран Великої Вітчизняної війни


Фото. Хільчевський Володимир Васильович

Ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник бойових дій, справжній патріот, людина, яка чесно виконала свій військовий обов’язок і дійшла до Перемоги. Йому випало жити, тому він завжди поступає гідно, як й належить захисникам Батьківщини.

Холодної осені 1943-го на щойно визволених територіях Сумської й Чернігівської областей почалася мобілізація. В одній із колон стомлених новобранців крокував назустріч своїй долі вісімнадцятирічний конотопсько-бахмацько-хуторський хлопчина Володя Хільчевський. Бойове хрещення юний боєць приймав на Лютізькому плацдармі при визволенні Києва, де з його дивізії загинуло понад три тисячі бійців, а він сам отримав поранення і контузію в Ясногородці – селі з такою поетичною назвою. Та молодість брала своє, і він, одужавши, рушив далі на Захід. Бої точилися тяжкі, жорстокі. Наприкінці 1943 року при звільненні Коростеня молодому зв’язківцю Хільчевському було наказано забезпечити зв’язок на протилежний берег річки через зруйнований міст, від якого залишились тільки обмерзлі, холодні й слизькі металеві ферми, за які він чіплявся, ламаючи нігті. Було страшно: внизу глибока прірва, з протилежного берега почали стріляти. Але він не зірвався, утримався, мабуть на бажанні жити. Дивізія тоді одержала звання Рильсько-Коростенської, а попереду лежав тяжкий, небезпечний шлях довжиною в 13 місяців до другого тяжкого поранення в лютому 1945 року уже в Німеччині, під Бреслау.

День Перемоги він зустрів у місті Новограді-Волинському. Під час лікування в Житомирському шпиталі бажання вчитися привело його до вечірньої школи. Час збігав, і в січні 1946 року його, фізично недужого, виписують з незагоєною раною як інваліда додому в Бахмач. А там виснажена, хвора мати, п’ятирічна сестричка та старший брат-залізничник, батько загинув у 1944 р. Бідність безпросвітна, але жити треба, тому солдат з бойовими нагородами і нашивками за поранення та контузію, якому випало жити, пішов доучуватися в десятий клас.

З 1946 року після вступу на механічний факультет КПІ, спеціальність «Автомобілі і трактори», все його життя пов’язане з Київським політехнічним інститутом. Скрутно було не лише матеріально. Було важко вчитися, давалися взнаки прогалини в освіті, але він не мав права відступати. У газеті «За радянського інженера» №25 (95) від 29 червня 1951 р. розміщена фотографія, де на фоні головного корпусу стоять випускники КПІ, які на відмінно захистили дипломні проекти. Другий зліва – В.В.Хільчевський. Після одержання диплома з відзнакою його взяв до аспірантури на кафедру опору матеріалів і повів у науку майбутній академік зі світовим ім’ям Г.С. Писаренко. Творча діяльність В.В. Хільчевського в КПІ розпочалась після закінчення аспірантури і дострокового захисту в 1954 році кандидатської дисертації, у 1970-му відбувся захист докторської.

В.В. Хільчевський два роки завідував кафедрою опору матеріалів (1960-1962) і 18 років – кафедрою матеріалознавства і технології конструкційних матеріалів (1973-1991), більше тридцяти років завідував підготовчим відділенням, понад 15 років був головою методкомісій з опору матеріалів та технології металів при Мінвузі УРСР, багато зусиль доклав при організації філіалів КПІ в Чернігові та Житомирі, брав участь у роботі багатьох кваліфікаційних рад, неодноразово виїжджав за кордон для читання лекцій. Студенти КПІ і нині користуються його підручниками та посібниками. Напрям наукової діяльності Володимира Васильовича Хільчевського – вивчення дисипації енергії при складних коливаннях систем та створення нових прогресивних технологій. Він підготував багатьох кандидатів наук. Має 18 державних нагород, почесну відзнаку Президента «За мужність», почесні звання «Заслужений працівник народної освіти УРСР», «Заслужений професор НТУУ «КПІ», лауреат іменних премій тощо.

Незважаючи ні на що, В.В. Хільчевський і дотепер підтримує тісні зв’язки з КПІ. Спливатимуть роки, нові покоління політехніків впишуть наступні сторінки в літопис здобутків Київської політехніки, але славні традиції наших попередників назавжди залишаться взірцем для наслідування.

А.К.Скуратовський, ветеран КПІ, відмінник освіти України, доцент кафедри ЛТФТ

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій