Валентин Петрович Глушко народився в Одесі 2 вересня 1908 р. У 1919-1924 рр. навчався у профтехшколі. Одночасно у 1920-1922 рр. навчався в консерваторії гри на скрипці. Навесні 1921 року Валентин прочитав книги Жуля Верна “З гармати на Місяць” і “Навколо Місяця”, після чого вирішив присвятити своє життя здійсненню таких польотів. Почав з астрономічних спостережень, був керівником гуртка молодих дослідників світу. Взимку 1922 р. знайшов в Одеській публічній бібліотеці книгу К.Е.Ціолковського, став вивчати його праці. Восени 1923 року написав Костянтину Едуардовичу листа і незабаром отримав лист-відповідь з кількома працями Ціолковського. Так розпочалось їхнє листування, яке тривало кілька років. У 1924 р. юний Валентин Глушко написав книгу “Проблема експлуатації планет”, яку не зміг видати, а згодом опублікував у газетах і журналах кілька науково-популярних статей, присвячених космічним польотам, зокрема, “Завоювання Землею Місяця” (1924 р.), “Станція поза Землею” (1926 р.).

Після закінчення школи В.П. Глушко у 1925 р. поїхав на навчання у Ленінградський державний університет, але не встиг скласти вступні іспити і перший курс пройшов як вільний слухач. У 1926 р. був зарахований на другий курс фізичного відділення фізико-математичного факультету ЛДУ. Одночасно з навчанням працював спочатку робітником, а згодом – геодезистом.

Темою диплома В.П. Глушко обрав проект міжпланетного корабля “Геліоракетоплан” з електричним ракетним двигуном (ЕРД). У квітні 1929 р. частину цієї роботи, присвячену електричному ракетному двигуну, В.П.Глушко здав до Комітету у справах винахідництва. Його ідеями зацікавились військові, і у травні 1929 р., після закінчення ЛДУ, В.П.Глушко став працювати в Газодинамічній лабораторії (ГДЛ). Він виготовив експериментальні зразки ЕРД, довів їхню працездатність, і… став розробляти рідинні ракетні двигуни (РРД). Через малу потужність ЕРД можна застосовувати в космічних апаратах, що вже виведені на орбіту. Вперше такі двигуни були використані у 1964 р. для орієнтації космічного корабля “Восход” та корекції орбіти станції “Зонд-2”.

У ГДЛ В.П.Глушко створив перший вітчизняний РРД ОРМ-1, що мав тягу 20 кгс, а потім ряд інших двигунів серії ОРМ, де застосовувалася пара азотна кислота – гас. Експериментував він і з іншими речовинами.

З 1934 р. В.П.Глушко став працювати у Москві – в Ракетному НДІ, створеному шляхом об’єднання ГДЛ та московської Групи вивчення реактивного руху. Тут, зокрема, він розробив РРД ОРМ-65 для ракетоплана РП–318 і крилатої ракети 212 конструкції С.П. Корольова.

У 1938 р. були заарештовані керівники РНДІ, а згодом В.П. Глушко і С.П.Корольов. Через рік В.П. Глушко став головним конструктором закритого ОКБ-16 НКВС (так званої “шараги”), де розробляв ракетні прискорювачі для літаків. У липні 1944 р. 35 ув’язнених з ОКБ-16 (в тому числі – В.П. Глушка та С.П. Корольова) було звільнено, і вони отримали завдання створювати бойові ракети.

У 1945 р В.П.Глушко, як і С.П.Корольов, у групі радянських спеціалістів вивчав у Німеччині вцілілі німецькі ракети Фау-2 та обладнання для їх виробництва. Відтворена ОКБ С.П.Корольова ракета злетіла 18 жовтня 1947 р. з полігону Капустин Яр. А в наступному році злетіла балістична ракета Р-1 С.П.Корольова з двигуном В.П. Глушка РД-100.

Потім були двигуни РД-101 (для Р-2) та РД-103М (для Р-5 та Р-5М). У 1957 р. почалися випробування двигунів РД-107 та РД-108 та ракети Р-7, яка стала основою багатьох космічних ракет-носіїв. Постійно вдосконалюючись, вони й досі надійно виводять на орбіти космічні кораблі. Для бойових ракет, яким треба було злітати негайно, КБ В.П. Глушка у 1957 р. розробило двигуни, де застосовувалися компоненти з високою температурою кипіння.

У жовтні 1953 р. В. П. Глушко був обраний членом-кореспондентом АН СРСР, 26 жовтня 1957 р. рішенням ВАК СРСР йому присуджено ступінь доктора технічних наук без захисту дисертації, а в 1958 р. він був обраний дійсним членом Академії наук СРСР. В.П. Глушко очолював Наукову раду з проблеми «Рідинне паливо» при Президії АН СРСР, був головним редактором енциклопедії “Космонавтика”, відповідальним редактором довідника “Термодинамічні і теплофізичні властивості продуктів згорання”, читав лекції в МВТУ. За видатні досягнення В.П. Глушко був двічі удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджений п’ятьма орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора і багатьма медалями.

22 травня 1974 г. В.П. Глушка було призначено директором і генеральним конструктором НПО “Енергія” (що об’єднало ОКБ С.П. Корольова, ОКБ В.П. Глушка та деякі інші підприємства). Під його безпосереднім керівництвом велась розробка орбітальної станції “Мир”, удосконалювались космічні кораблі “Союз”, орбітальні станції “Салют”. Вершиною творчості В.П. Глушка – інженера стало створення ракети-носія “Енергія” з найпотужнішими у світі ракетними двигунами РД-170 та багаторазового космічного корабля “Буран”.

В.П.Глушко не залишав роботу до останніх днів свого життя і помер 10 січня 1989 р. – через два місяці після успішного польоту “Бурана”. Ім’ям Валентина Глушка названо малу планету № 6357 і кратер на Місяці, Федерація космонавтики Росії запровадила Золоту медаль імені В.П. Глушка.

М.Г.Ніколенко, провідний науковий співробітник ДПМ, к.т.н.