Ви є тут

Романтик гірництва. Світлій пам'яті Сергія Павловича Фіщенка – вченого, патріота, видатного гірничого інженера, випускника Київського політехнічного інституту


С.П.Фіщенко (зліва) на практика на шахті в Донбасі, 1954 р.

24 квітня 2017 року на 86-му році життя перестало битися серце Сергія Павловича Фіщенка – директора однієї з кращих шахт Донбасу – "Краснолиманської", заступника начальника відділу важкої промисловості Кабінету Міністрів УРСР, провідного спеціаліста виробничого об'єднання "Бурвуглекомплекс", лауреата Державної премії СРСР.   

С.П.Фіщенко народився 9 травня 1931 року в с. Фурманка, Черкаської області. У 1951 р. закінчив школу із золотою медаллю і вступив до Київського політехнічного інституту на гірничий факультет, який з відзнакою закінчив у 1956 році.

Він завжди пишався, що вибрав нелегку гірничу професію. Праця гірників, овіяна легендами й оспівана в літературі та мистецтві, – важка й героїчна. Можна сказати, що вона закладає основи економіки держави: дає світло, тепло, енергію, створює добробут жителів. Металургія, машинобудування і будівництво теж неможливі без роботи гірників.     

Після закінчення інституту С.П.Фіщенко отримав призначення на шахту "Центральна" на Донбасі, де розпочав свій трудовий шлях з посади гірничого майстра. У копальнях працюють мужні люди. Видобуток триває 24 години на добу, без вихідних, у 4 зміни. Працювати доводиться на глибинах до 1500 метрів, а буває – і глибше. У будь-який час доби можуть викликати на роботу. І майстер негайно добирається до шахти, спускається на сотні метрів під землю і дістається до об'єкту, де без його досвіду і знань не вдається впоратися з черговою проблемою. Натоді був актуальним трудовий почин В. Гаганової – перехід передовиків виробництва на відстаючі ділянки, щоб підняти їх до рівня передових. Використовуючи свій досвід, авторитет і вміння працювати з людьми, С.П.Фіщенко двічі виводив  відстаючі колективи у передовики.

Ось з такого "старту", стрімко і впевнено, подолавши усі сходинки шахтарських університетів, почався злет випускника КПІ до вершин гірництва. Незважаючи на молодість, зростав його шахтарський авторитет: гірничий майстер, помічник начальника видобувної дільниці, начальник дільниці вентиляції, помічник головного інженера, головний інженер шахти. Він добре засвоїв істину: "Якщо хочеш досягти успіху, створи людям такі умови праці, щоб вони не тільки могли високопродуктивно працювати, а й бажали працювати на повну силу".

У 1961 р. С.П.Фіщенка призначають головним інженером шахти ім. Т.Г.Шевченка, що відставала. Застосувавши технологічні новації, колектив шахти за короткий час вийшов  у число стабільно працюючих. У 1962 р. Сергія Павловича переводять головним інженером однієї з найбільших шахт Донбасу – "Краснолиманської". Під його безпосереднім керівництвом вона була перетворена на передове комплексно-механізоване підприємство. Тут систематично організовувалося швидкісне проведення гірничих виробок, а також видобуток вугілля на рівні світових показників. Шахта "Краснолиманська" стала школою передового досвіду в галузі, випробувальним полігоном майже всіх новинок гірничої техніки. У 1968 р. С.П.Фіщенку було присуджено Державну премію СРСР за видатні досягнення у впровадженні передових, новітніх механізованих видобувних комплексів, які забезпечували повну механізацію всіх технологічних процесів.

С.П.Фіщенко в лабораторії гірничих машин КПІ, 1952 р.

 Потім було багато роботи на різних відповідальних посадах. І всюди, у будь-яку справу С.П.Фіщенко вкладав свій технічний і організаторський талант, любов до своєї справи. Незважаючи на величезну зайнятість (зазвичай, робочий день гірників такого рангу триває не менше 12 годин), він не полишає свою давню, ще з років навчання в КПІ, любов до науки, пише кандидатську дисертацію, яку блискуче захищає в 1974 році.

У 1978 р. Сергій Павлович посідає ще одну високу посаду – заступника начальника відділу важкої промисловості в Раді Міністрів УРСР. Потім були відповідальні посади заступника і радника міністрів у Міністерстві вугільної промисловості, Міністерстві палива і енергетики України.

До останнього дня, до останнього подиху, поки билось його щире гірницьке серце, він свято вірив у слова одного з найближчих шахтарських товаришів – міністра вугільної промисловості (1985 – 1987 р.р.), Героя України Миколи Сургая: "Вугілля – головний і навіть безальтернативний енергоносій в країні, гарант її енергетичної, економічної, політичної, державної і духовної незалежності. Тому вугілля, і лише вугілля врятує Україну, якщо Україна врятує вугілля".

С.П.ФіщенкоЗа плідну і натхненну працю, величезний персональний внесок у розвиток гірничої промисловості України С.П.Фіщенко отримав високі урядові нагороди – ордени Трудового Червоного Прапора, Знак Пошани, Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого, Почесні грамоти Верховної Ради і державних органів України. Він повний кавалер відзнак "Шахтарська слава" і "Шахтарська доблесть", заслужений шахтар України, почесний працівник вугільної промисловості. Та найголовніше – це повага і шана колег по роботі, які працювали з ним у різних сферах гірничовидобувної промисловості України.

Вийшовши на пенсію, Сергій Павлович не відпочивав жодного дня. Зустрічався з друзями, колегами, випускниками КПІ, студентами. Часто відвідував альма-матер (нині – Інститут енергозбереження та енергоменеджменту), брав участь у повсякденних і святкових заходах. У цій унікальній людині завжди поєднувались  беззавітна любов до сім'ї і рідного краю, талант керівника, душевна щедрість, відповідальність, скромність і глибока мудрість. Маючи величезний багаж знань, безцінний досвід роботи, пам'ятаючи безліч історій і подій, Сергій Павлович з головою поринув у написання книг, статей, спогадів про гірничу промисловість, колег-шахтарів і відомих людей, з якими працював чи зустрічався. Вийшли друком 35 (!) чудових видань – прекрасно оформлених, з унікальними фотографіями про героїчну шахтарську професію та людей, які творили велич України.

Ці безцінні для шахтарської пам'яті і нащадків книги написані його серцем і душею. Він  передавав їх до наукових бібліотек та галузевих інститутів, на підприємства, де працював, надсилав друзям. Нещодавно його донька, Лідія Сергіївна, передала частину книг до бібліотеки університету, Політехнічного музею при КПІ, в ІЕЕ (колишній гірничотехнічний факультет).

Рік тому перестало битися серце Сергія Павловича. Поховали його у рідному селі Фурманка, звідки він пішов у великий світ життя і, пройшовши славний шлях Людини з великої літери, знову повернувся на рідну землю. Світла пам'ять про Сергія Павловича назавжди залишиться в серцях усіх гірників КПІ – студентів, викладачів, співробітників ІЕЕ.

М.І.Сергієнко, викладач кафедри інженерної екології

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій