Іван Адріянович Фещенко-Чопівський (1884-1952) – визначний металознавець і громадський діяч України. Член кореспондент Польської академії наук та численних науково-технічних товариств Англії, Німеччини, США. Автор понад 140 наукових праць, у тому числі 23 монографій, опублікованих німецькою, англійською, польською, українською та російською мовами з проблем дифузії, хіміко-термічної та термічної обробки. Зробив певний внесок у побудову діаграм стану залізо-вуглець з урахуванням домішок фосфору, кисню, силіцію та стануму, дослідив процеси поверхневого зміцнення легованих сталей, їх магнітні характеристики. Проводив також дослідження в галузі фізичної хімії. Створив методологію побудови подвійних та потрійних діаграм стану, розробив принцип системного підходу для теоретичного аналізу рівнянь хімічної термодинаміки, розробив концепцію сполучення пластичної деформації з термічною обробкою металів. Родоначальник металознавства в Західній Україні та Польщі. Найважливіший науковий доробок – тритомна монографія “Металознавство” (польською мовою (1930-1936)), двотомник “Природні багатства України” та “Економічна географія України” (1918-1919).

З довідника “Хто є хто в КПІ”

Іван Фещенко-Чопівський народився 20 січня 1884 року в м. Чуднові колишньої Волині. У 1903 році закінчив Житомирську гімназію і вступив до Київського політехнічного інституту.

Роки навчання в КПІ (1903-1908) припали на досить складний в історичному плані період. Українців у Політехніці студіювало мало. Студенти гуртувалися в “земляцтвах”. Українська Громада при КПІ постала десь у 1907 році. Під час революційних подій 1905 року Іван Фещенко-Чопівський розпочав свою активну громадську діяльність як національно свідомий українець. Відкриття у 1906 році київської “Просвіти” активізувало його громадсько-культурну діяльність. 12 травня 1907 року відбулися засновницькі збори київського Українського наукового товариства.

Як член товариства студент Чопівський робив свій внесок і у формування української наукової термінології. Працюючи в термінологічній комісії Київського УНТ та в термінологічній комісії української студентської громади при КПІ, доклався до підготовки “Природо-технічного словника”. Як член лекційної комісії “Просвіти” систематично читав лекції в Троїцькому народному домі та на периферії Києва, читав українською (“мужицькою”) мовою. У 1910 році російський уряд визнав діяльність київської “Просвіти” високо шкідливою та припинив її.

Влітку 1908 року Іван Фещенко-Чопівський захищає дипломний проект “Мартенівська фабрика”, отримує вимріяне звання інженера-технолога І ступеня і все глибше закорінюється в національний український рух – стає одним з активних діячів української партії соціалістів-федералістів. Ця партія об'єднувала українських інтелігентів зі щироукраїнськими поміркованими поглядами. Головою партії був Сергій Єфремів (репресований у 30-х роках – Авт.), видатний і шанований літературознавець, публіцист, громадський діяч. Деякий час до цієї партії належав і Михайло Грушевський, який згодом вийшов через свої більш соціалістичні уподобання.

1917 року І. Фещенко-Чопівський поринув у вир визвольної боротьби. Як член Центральної Ради стає головою Київської міської Національної Ради та головою Губерніальної Ради Київщини. Він рішуче виступає проти спроби уряду України порозумітися з Керенським та українською фракцією більшовиків. На форумі Малої Ради вимагає конкретних протидій, що призвело 22 січня 1918 року до проголошення Четвертого Універсалу і означало проголошення незалежної Української Народної Республіки. На пропозицію М. Грушевського І. Фещенко-Чопівський готує матеріали про природні багатства та господарчі можливості України. Протягом 1918 і 1919 років виходить двотомна праця “Природні багатства України”, а в 1921 році – двотомна “Економічна географія України”.

... Після заборони польським урядом діяльності українських інституцій на її території, І. Фещенко-Чопівський повертається до своєї професійної праці металознавця. На початку 1922 року він став старшим асистентом кафедри металознавства Варшавської політехніки. Згодом надійшла пропозиція ректора гірничої академії з м. Кракова організувати металургійний напрямок, що започаткувало майбутню кар'єру вченого світового рівня.

Репрезентуючи польську технічну думку, І. Фещенко-Чопівський завжди переживав, що плоди його праці збирає не українська, а польська наука. Свої наукові праці підписував завжди українським “Іван”, а не “Ян”, що багатьма в Польщі сприймалося негативно, як прояв українського націоналізму. До кінця свого життя вчений залишався переконаним, що покликання вчених і їх священний обов'язок – передавати свої знання і досвід молодим поколінням. Особливо опікувався своїми молодими земляками, що вступали до академії. З ініціативи І. Фещенка-Чопівського був створений для української молоді стипендійний фонд ім. Симона Петлюри.

Активно включався І. Фещенко-Чопівський в громадське життя Кракова, в місцевій “Просвіті” виступав з доповідями національно-патріотичного спрямування. Для молодих техніків започаткував “Свято української техніки”, яке в 30-х роках відбувалося щорічно в день опікунки гірників Святої Варвари. У період так званої “українізації Радянської України” відновив зв'язки з давніми колегами рідної Київської політехніки, харківським “Науково-технічним Вісником”. Зустрічався з харківською делегацією на ІІ з'їзді українських інженерів у Львові (1926 р.). Мав бажання співпрацювати з ученими дніпропетровського журналу “Досягнення металургії в СРСР та за кордоном”, але редакція не була готова до публікацій українською мовою, а на переклад російською автор не погоджувався.

“Блиснула можливість повернення на Батьківщину, – писав І. Фещенко-Чопівський, – коли після смерті мого вчителя В.Чижевського (1926 р.) надійшло офіційне урядове запрошення до повернення в колишню альма-матер”. Вимогою було “каяття” вченого... “Як сильно хотілося мені повернутися додому, мріялося попрацювати на рідній землі, для своїх, а не для чужих! Але ж дороги для мене через “каяття”, для мене, який пішов на еміграцію в ім'я незалежності й соборності України, не було – це було б проти мого сумління”.

Під час німецької окупації Польщі Фещенко-Чопівський очолив спочатку Український допомоговий комітет для українських емігрантів, який згодом трансформувався у філію Українського національного об'єднання (УНО). Активна патріотична діяльність УНО призвела до арешту 24 січня 1944 року понад 20 провідних діячів. Завдяки заступництву впливових діячів УНО з Берліна і тому, що обшук у квартирі професора був безрезультатним, його 15 лютого 1944 року звільнили з в'язниці.

27 січня 1945 року до Катовиць ввійшли перші частини Червоної Армії, а в середині березня 1945 року І. Фещенка-Чопівського, не зважаючи на запевнення уряду Польщі, було заарештовано і відправлено в м. Київ (у Лук'янівську в'язницю), де воєнним трибуналом військ НКВС Київської області його було визнано винним у тому, що “був антирадянськи налаштованим, в 1918-1919 роках був членом “Української Центральної Ради”, займав в уряді “Самостійної України” посади міністрів, за дорученням Петлюри вів переговори з питань забезпечення Петлюрівської армії зброєю і боєприпасами, добивався визнання Антантою уряду “Самостійної України”, а з травня 1941 року був членом Української націоналістичної організації УНО, а потім головою Катовицької обласної управи УНО” і засуджено до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах.

Помер Іван Фещенко-Чопівський 2 вересня 1952 року в таборі села Абезь Республіки Комі, де і похований. Лише в 1996 році громадській делегації Львівщини вдалося встановити і освятити хрест на його могилі.

Ярослав Гелетій, голова правління просвітянського Фонду ім. Івана Фещенка-Чопівського “Джерело”, к.т.н., член НСЖУ