Ви є тут

Народна академічна хорова капела Київського політехнічного інституту. Далі буде...


Видання КПІ. Народна академічна хорова капела Київського політехнічного інституту. Далі буде...

«Капела – співуча родина: історія хору КПІ, спогади і творчість капелістів». Книга з такою назвою вийшла друком у травні 2009 р. Вона є своєрідним автопортретом унікального колективу – Народної академічної хорової капели Київського політехнічного інституту, яка восени 2007 р. відсвяткувала 60-річчя з дня заснування.

Історія капели почалася з того, що другокурсниця Київської консерваторії Лідія Падалко прийшла до КПІ концертмейстером ансамблю. Через два місяці вона очолила цей ансамбль, а невдовзі перетворила його в невеликий хор. На першу репетицію зібралося 20 студентів. А через два роки в капелі було вже 70 учасників.

Кілька десятиліть історії капели – це невпинний творчий пошук, це виступи в інституті, в будинках культури, це участь у різноманітних конкурсах, де капела неодмінно ставала призером або переможцем, і дуже складна робота для хормейстерів – адже кожні 5 років склад колективу майже повністю оновлюється.

За 60 років змінювався не лише склад, змінювалися і керівники. В книзі є їхні спогади і спогади про них. Лідія Падалко, Марія Палффі, Віктор Іконник, Віталій Лисенко, Галина Горбатенко, Юрій Галатенко, Віктор Рудь, Руслан Бондар. Останні двоє відроджували капелу в 1998 році, після того як її історія призупинилась. Цікаво, що, як і засновниця капели, на той час вони були студентами Київської консерваторії ім. П.І.Чайковського.

«Наша кафедра культури» – так називали свій колектив учасники хору, «ми жили при капелізмі» – з усміхом говорять колишні капелісти. «Співочо-естетичний тур життя» – такі слова є у дипломах, які після закінчення інституту видавали випускникам у капелі.

Для капелістів хор був не лише самодіяльним мистецьким колективом, а й школою життя, школою духовного становлення, школою колективної творчості.

Головне місце у книзі займають спогади учасників хору – починаючи з Іди Попової, Марії Ушеренко, Галини Морозенко, що прийшли до нього, відповідно, у 1947, 1948, 1949 рр., і закінчуючи тими, хто сьогодні вчиться в КПІ і співає в капелі.

Кожний писав про своє – і вийшла розмаїта мозаїка, яка ввібрала барви далеких повоєнних сорокових – п'ятдесятих, обнадійливих шістдесятих, застійних сімдесятих і далі, далі – до сьогодення. Це видання – біографії і долі сотень талановитих юнаків та дівчат, які не лише торували свою стежку в житті, а й шукали в ньому сенс, наповнювали будні енергетикою співу, радістю творчості, світлом дружби. У ньому – спомини про неповторну юність, вдячність подвижникам-учителям, залюбленість у вірних друзів.

Капела найперше – велика співуча родина. Є в неї своя славна історія та обнадійливе майбутнє, свої патріархи і “немовлята”, є лідери, які досягли певних висот у житті, й ті, що скромно, проте з гідністю несуть горде ім'я “капеліст”. Капелісти багаті традиціями, спільною пам'яттю, пісенно-поетичним талантом. І доказом цього є ця книжка. Такою може похвалитися далеко не кожний колектив. Свої внески до неї зробили автори спогадів, присвят і пісень.

А ще цією книгою капелісти довели, що уроки в школі колективної творчості, які вони пройшли в інституті й капелі, ними не забуті. Книга від початку і до кінця підготовлена самими капелістами. Близько ста колишніх і нинішніх учасників капели написали спогади, ще більше збирали фотографії та інші матеріали. Упорядники книги Сергій Цушко (він же – редактор) і Володимир Ігнатович – теж колишні капелісти. І кошти на видання зібрали теж серед капелістів.

Книга вийшла, почала жити самостійним життям. Історія капели збагатилася ще однією сторінкою. Далі буде...

В.Миколаєнко

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій