Коли прийде цей день – ніхто не знав,
Бо сам не знав, чи виживе на полі бою,
Лиш тільки сорок п’ятий показав,
Що, може, день наступить цей весною.
Яким він буде – марилося в сні,
Короткому, тривожному, солдата.
Про нього вже складалися пісні,
Та не усім судилось їх співати.
Близький, жаданий, вимріяний день
Бійцем і матір’ю, і генералом,
Пришестям миру став він для людей, –
Хоч так боги за мир ще не вмирали.
І він прийшов, і став народам святом, –
Бо так Європа ще ніколи не раділа,
Як в той травневий день дев’ятий,
Чуму здолавши, ту, що породила.
Багато свят Вітчизни, – і всі славні,
Та в цьому – більше пам’яті про тих,
Хто не дожив салютних днів у травні
І не дійшов до материнських рук святих.
Кому живим дісталось щастя бути,
Титанів труд їм випав по війні
Й обов’язок нікого не забути,
Хто все віддав за мирні наші дні.
На «до» і «після» розділивши пам’ять,
В житті межею став День Перемоги,
Усіх, кого потомки славлять,
Продовжуючи славні їх дороги.
Пройдуть парадом славні ветерани,
Юнь із пошаною на них глядить,
А думка серце жалісно поранить,
Що знову їхні рідшають ряди.