За часів моєї молодості ходив такий анекдот, а чи то бувальщина. Хлопцеві кажуть у військкоматі: «Синку, йди в армію. Там тобі буде добре, як удома. Ротний командир буде тобі як батько – він строгий, але справедливий. А старшина буде як рідна мати – він і розбудить, і нагодує, і спати покладе». А хлопець послухав і каже: «Краще я буду круглим сиротою».
Проводячи певні аналогії, можна сказати, що декан для студентів має бути як батько – строгий і справедливий. А деканат – як мати. Тому що до декана або його заступників ходять із серйозними проблемами. А з повсякденними клопотами, проблемами бігають у деканат.
І я щасливий, що маю таких працівників деканату на чолі з Наталією Віталіївною Пархоменко. Вони вислухають, порадять, вирішать якусь маленьку проблему. А якщо сьогодні маленьку проблему проігнорувати, завтра вона стане середньою, якщо далі не звертати на неї уваги, виросте у велику, а може у таку, що її неможливо вирішити. Їхню роботу не видно – і це найкращий показник цієї роботи. Є конфуціанська сентенція: начальник, якого люблять, – поганий, якого бояться – дуже поганий. А про якого тільки знають, що він є – прекрасний. Він відповідає своєму призначенню. Саме такі у мене дівчата в деканаті. Їхня робота ніби непримітна, але вона завжди вчасно та якісно зроблена. З іншого боку, було б дивно, якби було інакше. Адже саме на нашому факультеті навчаються майбутні соціальні працівники та адміністративні менеджери.
Колись давно я був студентом філософського факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка. Я вже забув імена деяких викладачів, але я ніколи не забуду, як ми казали, нашу факультетську маму – Тетяну Германівну, яка очолювала деканат стаціонару. Ми йшли до неї з усім – коли треба – полає, коли треба – допоможе. Думаю, наші студенти так само згадуватимуть наших працівниць деканату.