Дуже часто чуємо: політика – не жіноча справа. Але якщо в родинному житті частенько всю відповідальність жінки беруть на себе, то чому б не доручити їм більший простір у вирішенні політичних та соціальних питань? В Україні багато молодих та ініціативних дівчат, які насамперед виділяються активною життєвою позицією, прагненням прогресивних змін, відчувають силу і мають нестримне бажання проявити себе в громадській роботі. На думку провідних фахівців та аналітиків у галузі політології, такі дівчата – майбутні лідерки нашої держави.
Голова студентської ради студмістечка НТУУ «КПІ», заступник голови профспілкового комітету НТУУ «КПІ» Марина Мазур закінчила ФММ за спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»; нині – аспірант кафедри філософії спеціальності «Соціальна філософія та філософія історії».
– Скажіть, Марино, чи важко бути жінкою в політиці?
– Найважчим є те, що треба щоразу доводити собі, що «я можу». Всі сьогодні сперечаються про ґендерну рівність – не повинно її бути. Чоловік все одно має лишатись головним. Він бачить картину більш об'єктивно та повно. Жінка ж бере до уваги деталі. Часто, коли на конференціях чи зборах бачать дівчину, а тим більше молоду, про себе відмічають: «Та що вона в цьому розуміє». Хоча мені, наприклад, завжди хочеться розібратись у питанні, підійти серйозно до поставленого завдання. Тому тут ще треба виховувати в собі моральну холоднокровність. Мені часто в дитинстві говорили, що я – хлопчачур. Будучи лідером, жінка може втратити з часом свою жіночність. Можна, звичайно, грати роль бідного ягняти, котре треба пожаліти, але тоді є загроза втратити саму себе. Приходиться доводити, що, незважаючи на те, що ти жінка, ти вмієш і можеш. Чоловіки вважають, що місце жінки «на кухні», але вона давно вже вийшла звідти. І тепер дивиться на світ по-новому, очима матері-воїна.
– Оскільки було порушено питання про ґендерну рівність, то як же Вам властиво приймати рішення: емоційно (по-жіночому) чи раціонально?
– Мене багато чого навчили чоловіки-колеги, зокрема бути емоційно-розумною. Хоча, зізнаюсь, і досі бувають ситуації, коли хочеться покричати. Але краще вчасно в собі зупинити цю неконтрольовану лавину, адже консенсусу тоді точно не буде досягнуто. А ще гірше – можна втратити повагу та симпатію співрозмовника.
– Жінки бувають частенько непокірними та непередбачуваними, що заважає роботі та співпраці з іншими організаціями. Та є золоте правило: «Взаємозалежність – цінність набагато вища за незалежність». Що Ви думаєте з цього приводу?
– Знаєте, студентська рада студмістечка та профспілковий комітет НТУУ «КПІ» дуже тісно співпрацюють. Ми співдружні організації. Варто також підкреслити те, що жінка не втримається довго на керівній посаді, якщо вона непередбачлива та непокірна, проявляє якісь свої жіночі примхи. То вона може робити вдома з чоловіком. І не варто плутати роботу з особистим. Жінкам-лідерам взагалі бажано контролювати та приборкувати свою багату уяву. Накручування та самообман – це шлях до болісного падіння. Працюючи в громадських організаціях, слід пам'ятати, що ніхто тобі не повинен підкорятись. Якщо ти вийдеш з допустимих норм – тебе просто скинуть твої ж обранці. Треба просто впевнено йти до поставленої мети, а її наявність обов'язкова. Без мети ти не втримаєшся на плаву. Я ставлю перед собою реальні цілі та не вигадую чогось казкового. Поганий керівник той, який робить все сам. А отже, не треба присвоювати собі всі заслуги та нагороди – це ніщо. Краще самому залишатись у тіні, а похвалу перенаправляти на свою команду. Адже її підтримка та відданість ідеї – це найвища нагорода для жінки-лідера.
– Найяскравіший з організованих проектів?
– Для мене всі події, заходи, зустрічі лишали по-своєму яскравий слід у душі, певний досвід, незабутні особливі моменти. Першим заходом, в якому я брала участь, був день мого факультету. Ми тоді створили гімн для нього. Дуже приємно, що і досі його співають… Під час підготовки до свята всі організатори потоваришували, і я вже тоді зрозуміла, що мені подобається цим займатись. Я маю на увазі, не пісні співати, а саме спілкуватись, розвиватись, пізнавати щось нове – працювати в організаційному напрямі, з людьми. Зараз, маючи за плечима певний досвід організаторської роботи, я бачу низку помилок та промахів, аналізую і роблю висновки. Проте розумію, що працювати зі студентами, будучи холоднокровним любителем порядку, не вийде. Треба давати їм нагоду розвіятись та трохи відпочити.
– Які плюси і мінуси в роботі зі студентами ти бачиш?
– Іноді студенти не цінують того, що їм дається. Порівняно з іншими ВНЗ, студенти НТУУ «КПІ» мають хороші умови проживання. Іноді якісь невеликі труднощі можуть здаватись їм цілими проблемами. Через це можуть наробити багато помилок. А тому часто приходиш на допомогу у вирішенні, здавалось би, смішних питань, яких дуже просто можна було б уникнути.
– А чи встигаєш ти влаштувати власне життя, допомагаючи весь час іншим?
– Для мене завжди першим пріоритетом була віддача людям, тому для себе не завжди знаходила час. Адже часто доводиться виступати і в ролі психолога для студентів. А для того щоб вислухати, треба «кроїти саме свій час». Якщо я можу допомогти, то чому б і ні? Я не ставлюся до цього, як до самопожертви, а більше як до покликання. Мені подобається моя робота, а тому я ні про що не жалкую.
– У тебе є авторитет?
– У кожного є чого повчитись, тому однозначної відповіді тут не може бути. Збільшуючи коло спілкування, розширюєш об'єктивну картину бачення світу та різних взаємодій у ньому. Хоча звідси випливає, що авторитетами для нас підсвідомо стають наші «вчителі».
– А у тебе є якісь принципи в роботі?
– Скажу коротко – я ніколи не прощу зради.
– Що би ти порадила чоловікам у роботі з жінками-лідерами?
– У першу чергу, поважати жінок, які намагаються знайти своє місце під сонцем. Слід належно оцінювати внесок жінки в її роботу. Вона завжди враховує в командобудуванні взаємовідносини між людьми. А цього б у жінок чоловікам краще повчитися.
– Які б ти дала поради дівчатам у поєднанні лідерства та особистого життя?
– Завжди лишайте в собі загадку. Чоловіків це притягує. Якщо дівчина розумна, то вона не обов'язково стане це показувати. Іноді корисно побути слабкою в присутності чоловіка. В розмові теж слід уникати надмірної прямолінійності. Вмійте використовувати свою жіночність. Не завжди, але коли треба. Жінка може грати, може зачаровувати. Жінка, як лисичка, має знати де, як і що сказати. Вона має вміти звертатися не тільки до здорового глузду, а й до серця і душі. А на завершення хочеться додати, що жінка-лідер – це перш за все мати, а руки матері – перша підтримка й опора кожного з нас. Жоден чоловік не захищатиме своїх дітей з такою самовідданістю, як жінка. Думаю, що жінки більше цікавляться майбутнім, ніж чоловіки, тому що вони думають про світ, в якому житимуть їх діти. Дивлячись сьогодні на українських жінок, я розумію, що їхнє майбутнє в їхніх руках. Доволі часто чоловіки запитують: а навіщо жінкам політика? Завжди хочеться у вiдповiдь запитати: а чоловікам вона навіщо? Рiч у тім, що не жінкам потрібна політика, а сучасна політика потребує жінки. Суспільство – це велика сім'я. А повноцінна сім'я – тільки та, де є i мати, i батько. Це – аксіома.
Входження жінок у політику – не чиясь примха, а реальна необхiднiсть. Якщо жінки бажають займатися політикою, то це їхній вибір i його треба поважати. А у відповідь на питання: «Чи реально водночас залишатися добрим політиком і зразковою матір'ю?» хочеться процитувати одну дуже мудру жінку, яка побажала залишитись невідомою: «Визначальним пріоритетом у житті кожної жінки, поза сумнівом, має бути сім'я. Жінка ніколи не повинна забувати про своє основне призначення – бути оберегом родинного вогнища, добра, народжувати і виховувати дітей. Адже природно, що мама закладає в дитині основні риси характеру, впливає на формування її світогляду, що значною мірою визначатиме подальше життя дитини. Тим самим жінка докладається до формування морально здорової нації, без чого важко говорити про побудову держави. І тільки після того, коли в її дітей сформувалася чітка життєва позиція, вона може йти в політику чи намагатися реалізувати себе в іншій сфері діяльності».