Вся Україна знає «золоту рибку» – плавчиху Яну Клочкову. Та виявляється, в КПІ є своя «рибка», до того ж летюча. Знайомтесь – Юлія Прокопчук, студентка ММІФ, гр.ФВ-41, майстер спорту міжнародного класу зі стрибків у воду. Народилася дівчина 1986-го в місті Українка Обухівського району Київської області. З 4-х років почала займатися спортивною гімнастикою, а коли їй виповнилося 8 років, перейшла на стрибки у воду.
У 2004 р. вона виконала норматив майстра спорту, це звання їй було присвоєно за неодноразові перемоги в чемпіонатах країни та міжнародних змаганнях. Через рік Юлія стала чемпіонкою України та срібною призеркою Кубка Європи. З 2006 по 2008 рр. – переможниця чемпіонату і Кубка України.
У 2006 р. спортсменка стала переможницею Кубка Гран-прі серед найкращих спортсменів європейських країн, за що їй було присвоєно звання майстра спорту міжнародного класу. Вона чемпіонка Європи у стрибках з 10-метрової вишки 2006 р., володарка Кубка європейських чемпіонів 2006 р.
22 березня 2008 р. в Ейндховені (Голландія) відбувся чемпіонат Європи з водних видів спорту, де Юлія Прокопчук завоювала дві срібні нагороди: в індивідуальних та синхронних стрибках з 10-метрової вишки.
За перемоги в європейських змаганнях вона отримала ліцензію на участь у ХХІХ Олімпійських іграх 2008 р., які відбудуться в місті Пекіні.
Ми попросили спортсменку трохи розповісти про себе.
– Стрибати з десяти метрів – небезпечне заняття…
– Звісно, іноді вдаряєшся об воду чи під час стрибка тілом зачіпляєш вишку. Здебільшого так трапляється через те, що дуже хвилююся або не до кінця слухаю поради тренера. Буває, що після травм “випадаю” на якийсь час із тренувального процесу.
А якось навіть з’явився комплекс – боялася стрибати. Але я його подолала.
– Помінявши гімнастику на стрибки, чи швидко Ви подолали комплекс висоти?
– Страшно було вже від самої думки, що доведеться стрибати у воду. Мій перший тренер Григорій Іванович Моргун довго зі мною мучився. То вже потім, коли я перейшла до Андрія Васильовича Руденка, поставила собі чітку мету: якщо хочеш чогось досягти у спорті – треба перебороти страх. Про себе вирішила, що повинна виконати будь-який стрибок, що вимагає від мене тренер. І, знаєте, таке самонавіювання принесло впевненість у собі. До речі, коли вперше прийшла у басейн (а тоді мені було трохи більше шести років), я взагалі не вміла плавати. Ледь навчилася, треба вже було робити перші стрибки. Коли вперше зістрибнула – просто солдатиком – і попливла, то пережила справжнісінький шок. Але скільки потім було радості, коли повернулася додому і всім розповідала про свій «подвиг»! А іноді, коли мене ніяк не вдавалося переконати, тренеру доводилося зіштовхувати мене у воду.
– Але ж не з 10 метрів?!
– О, я добре пам’ятаю свій перший стрибок з 10 метрів. Страх охопив неймовірний, боялася навіть підійти до краю платформи. Усі тренери вишикувалися навколо басейну. Переконала себе ось як: якщо мені судилося вдаритися об воду, то так тому й бути. Вийшло начебто непогано. Я сама здивувалася, що мені вдався такий важкий стрибок з висоти з першої ж спроби. Тоді зрозуміла, що можу робити це краще.
– Тепер, коли стрибками займаєтеся вже 12 років, хвилюєтесь перед виходом на вишку?
– Трапляється. Надто ж коли довго не стрибаєш, заліковуєш якусь травму. Або ж коли влітку маю два тижні канікул. Повертаюся, виходжу на вишку – і стає страшнувато. Відразу виникають думки, що я «загублюся» в повітрі. Але коли «настрибаєш» трохи, то страх майже зникає.
– Юлю, а на кого Ви рівняєтеся? У Вас є кумири у спорті?
– Є люди, в яких мені подобається техніка виконання стрибків, але ідолів немає – ні на кого я не рівняюся. Хочу стрибати так, як стрибаю я. Хоча відомо, що найскладніші стрибки зазвичай виконують китайці, бо вони від природи гнучкі. Та ще й працьовитість їхня, звісно, дається взнаки, і дисциплінованість. Вони вміють розмежовувати види занять. Якщо спорт – то тільки спорт. Не так, як ми – вчимося, може, десь підпрацьовуємо, та ще й тренуємося.
– Як вважаєте, у Вас є шанс за рівнем складності стрибати так, як китайські спортсмени?
– Є. Принаймні, я дуже прагну цього. Мені варто ще трохи ускладнити свою програму. Врешті, випадки, коли китайців перемагають, непоодинокі. Чому б це не зробити мені?
На прощання ми побажали дівчині легких стартів та вагомих перемог і пообіцяли «тримати кулаки» під час її виступів на олімпіаді. Хай щастить.