Наше місто прекрасне будь-якої пори. Та найбільше гостей з’їжджається сюди, мабуть, усе-таки навесні, коли київські каштани пишно розпускають біло-рожевий квіт, адже Київ називають містом каштанів. Квітучий каштан у радянські часи був офіційним символом міста, гордо красуючись на його гербі. А пісенним гімном столиці завжди вважався «Київський вальс», написаний у 1950 році Андрієм Малишком і Платоном Майбородою:
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, –
Ти щастя моє.
Каштан (його батьківщина – Греція) увійшов «у моду» в другій половині XIX століття. Але дерева з розкішною кроною та пірамідальними суцвіттями прикрашали міські садиби і монастирі починаючи з XVIII століття.
Перша каштанова алея була висаджена архітектором Христофором Вреном у 1799 році на березі Темзи в парку під Лондоном, і незабаром там навіть почали влаштовувати Свято каштана – між 19 і 26 травня. Стара київська алея в Ботанічному саду ім. Фоміна теж заслуговує на увагу, але в нас немає такої святкової традиції. Утім, ніщо не заважає згадати про приклад лондонців.
Є кілька версій появи каштанів у Києві. Загальновідома свідчить, що в 1842 році до приїзду царя Миколи I тодішній генерал-губернатор Бібіков завіз із Балкан «невідому рослину, яка тішить погляд і запахом приємна». Деревами засадили алею на Бібіковському бульварі (нині бульвар Шевченка), по якій монарх повинен був в’їхати в місто. Однак імператор висловив невдоволення. За ніч усі каштани викорчували, а замість них посадили пірамідальні тополі. На щастя, городяни не дали загинути екзотичним деревам і висадили їх у своїх дворах.
За іншою версією, каштанами прикрашали садиби київських монастирів ще в XVII-XVIII століттях. Відомості про це знаходимо, зокрема, в «Історії міста Києва», датованій 1799-1800 рр., де згадуються «дикі» (неїстівні) каштани, що їх заможні кияни «розводять у садах лише для краси їхніх квітів». Додатковою перевагою цих дерев була пишна крона, що давала прихисток у літню спеку.
Деякі історики стверджують, що київські каштани зобов’язані своєю появою насамперед і в основному величезній кількості відставних офіцерів – учасників Вітчизняної війни 1812 року, які оселилися в місті. Саме вони привезли з Європи і поширили це чудове дерево.
Про каштан переповідають чимало історій та легенд. Одна з них – про Хаїма Вейцмана, ученого-раціоналізатора з кафедри хімії Манчестерського університету. Під час Першої світової війни в англійців виник дефіцит ацетону, необхідного для виробництва пороху. Виручив Вейцман. Він зміг одержати ацетон із плодів кінських каштанів і тим самим повернув боєздатність британської армії. Згодом уряд Англії підтримав ініціативу вченого про створення єврейського поселення в Палестині. Так був закладений «фундамент» Ізраїлю. Хаїм Вейцман став його першим президентом.
А от хто легко знаходить каштанам застосування, так це діти. З листя вони майструють ажурні віяла, квіти збирають для гербарію, а за допомогою сірників і пластиліну з плодів виготовляють кумедних звірят. Каштанам у колючій шкірці дітвора дала смішне прізвисько: «літаючі кактуси».