На зустрічі з народними депутатами, що відбулася 6 грудня, з доповіддю про найбільш характерні проблемні питання розвитку науки та інноватики в університетах України на прикладі діяльності КПІ виступив проректор з наукової роботи НТУУ “КПІ” М.Ю.Ільченко. Наводимо його виступ у скороченому вигляді.

Інтеграція освіти і науки в моделі дослідницького університету

Досвід КПІ у вирішенні проблеми інтеграції освіти і науки ґрунтується на розвитку упродовж своєї понад 100-річної історії фізико-технічної моделі підготовки фахівців. Усе глибше впроваджується креативна методика навчання, основою якої є принцип “створи” замість принципу “повтори”.

Багаторічний досвід роботи університетів різних країн показав, що сьогодні найбільш висока якість підготовки фахівців забезпечується в моделі так званого дослідницького університету. Узагальнюючи цей світовий досвід і розповсюджуючи його на Україну, ми можемо стверджувати сьогодні – концепція дослідницького університету ґрунтується на наданні елітної освіти завдяки:

а) проведенню викладачами та штатними науковими працівниками фундаментальних наукових досліджень і прикладних розробок з орієнтацією на пріоритетні для держави напрями науки і техніки, високі технології та інноваційний розвиток економіки;

б) тісній інтеграції освіти та наукових досліджень, у тому числі, використання досліджень у навчанні студентів. Зазначимо, що у США педагогічне навантаження викладачів у 100 університетах, які мають статус дослідницьких, обраховується із пропорції 5-6 студентів на одного викладача;

в) наявності системи результативної підготовки наукових кадрів через магістратуру, аспірантуру та докторантуру, успішну діяльність яких мають визначати високопрофесійні викладачі та науковці, а також актуальні наукові дослідження;

г) високому рівню інформаційної відкритості та інтеграції до світової системи освіти і науки, здатності до сприйняття світового досвіду та гнучкості стосовно нових напрямів наукових досліджень та методології навчання;

д) формуванню навколо університету особливого, інтелектуально наповненого інноваційного середовища, завдяки якому значна частка фінансування науки має здійснюватися підприємствами та ринковими структурами.

На жаль, модель дослідницького університету в Україні сьогодні юридично не визначена. Офіційно цей термін відсутній в чинному законодавстві. Тож необхідно визначити критерії і вимоги до дослідницьких університетів та надати їм законодавче підґрунтя; опрацювати порядок надання статусу дослідницьких університетам, які відповідають встановленим критеріям; забезпечити фінансово-економічні умови з урахуванням досвіду провідних країн.

Державна підтримка кадрового забезпечення та розвитку - інфраструктури університетів

Досвід НТУУ “КПІ” у вирішенні цих питань свідчить, що суттєвих результатів у навчальній і науковій діяльності можна досягти, маючи, насамперед, висококваліфіковані кадри. В КПІ сьогодні працюють майже 40 наукових шкіл. Професорсько-викладацький склад становить 2085 науково-педагогічних працівників. Серед них 245 докторів і 1060 кандидатів наук. Штатних працівників наукових підрозділів університету – 930 осіб, або 35% від усіх восьми політехнічних ВНЗ України.

За останні 15 років ми запропонували і впровадили в практику створення в складі університету самостійних наукових підрозділів, кадрову основу яких становлять штатні науковці. Серед цих підрозділів 13 науково-дослідних інститутів, 14 науково-дослідних центрів, конструкторське бюро та інші. Наявність у складі університету наукових підрозділів і штатних наукових працівників є необхідною умовою для доведення розробок до їх практичного впровадження. Цю тезу підтверджує досвід діяльності відомих дослідницьких університетів світу.

Наукові підрозділи університету мають необхідну інфраструктуру для успішної діяльності, зокрема сучасну комп’ютерну техніку і наукове та технічне обладнання. Зокрема, єдиною в Україні є реалізована нашими науковцями технологія виробництва так званих теплових труб, які знайшли застосування в космічних апаратах для відведення тепла з відсіку бортової апаратури. Сьогодні наша технологія теплових труб – це унікальна база, яка дозволяє нам продукувати вироби, що є складовою частиною вітчизняної розробки ракети-носія “Циклон-4”.

Матеріально-технічна, лабораторна база наукової та освітньої діяльності оновлюється і розвивається лише за рахунок залучення інвестицій, співпраці з вітчизняними і закордонними замовниками. Державна підтримка в оновленні матеріально-технічної бази практично відсутня. Тому ми пропонуємо не забирати зароблені нами кошти – спрямувати 20% відрахування ПДВ на розвиток матеріально-технічної бази університету.

Виконання і фінансування наукових досліджень

Для виконання наукових досліджень НТУУ “КПІ” має отримані у визначеному порядку ліцензії. У нас є досвід виконання як держбюджетних, так і госпдоговірних тем. Останнім часом ми переходимо до формування цільових програм, орієнтованих на практичне використання отримуваних результатів. Наприклад, програми “Інформатизація”, “Космічна техніка” тощо. У виконанні останньої беруть участь 7 підрозділів університету. Фінансове забезпечення цієї програми – в основному за рахунок госпдоговірної діяльності.

Основні наукові результати діяльності університету стосуються всіх 7 пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки України. Серед численних прикладів виконаних розробок доцільно назвати газотурбінну установку “Водолій” з системою неізотермічного зволоження паливного газу та камерою згоряння на базі трубчатих модулів. Ця розробка не має аналогів за рівнем ідей, принципів побудови та ефективності. Економія палива сягає 30%, кількість викидів окислів азоту в атмосферу скорочується в 5 разів.

Переможцем Всеукраїнського конкурсу високотехнологічних розробок у жовтні цього року став наш проект зі створення високоефективних джерел енергії з використанням суперконденсаторів. У листопаді цю розробку було презентовано на роуд-шоу в “Силіконовій долині” США.

У 2004 році обсяги фінансування науки в НТУУ “КПІ” досягли 17,7 млн грн, що становить 42% від обсягів політехнічних вищих навчальних закладів. З цієї суми 11,8 млн грн, або майже 2/3 становлять кошти за рахунок госпдоговорів (спецфонд), які ми традиційно називаємо позабюджетними. Цікавою є динаміка фінансування нашої науки упродовж останніх 5 років. Попри деяке збільшення бюджетної складової, загальний обсяг не має тенденції до зростання. Гірше того – є тенденція до його зменшення. А це вже протиприродне явище для країни, яка за визначенням повинна мати тенденцію до зростання економіки. Детальний аналіз виявив дві основні причини: це значне, штучно створене державою ускладнення умов виконання госпдоговорів в університетах через тендерні проблеми і держказначейське обслуговування. Дотримання законів щодо тендерної закупівлі приладів, обладнання, матеріалів, комплектуючих навіть за кошти, що фактично зароблені науковцями, призводить до затягування термінів закупівлі, реально не знижує, а завищує вартість закупівлі та призводить до марної витрати робочого часу науковцями. Тому науковці не тільки нашого університету, а й усіх вищих навчальних закладів України настійливо пропонують терміново внести зміни в чинне законодавство з метою надання університетам можливості безпосереднього банківського обслуговування без тендерних обмежень щодо використання фактично позабюджетних коштів, зароблених самими університетами.

Аналізуючи проблему державного фінансування науки в університетах і в цілому в Україні, не можна не звернути уваги на істотні диспропорції результативності й обсягів фінансування. Наприклад, ученими університетів щорічно публікується майже 60% монографій, підручників і навчальних посібників і 50% статей у наукових фахових журналах. Близько 80% аспірантів, докторантів і відповідно кандидатів і докторів наук готуються в університетах. І при цих результатах фінансування університетського сектора науки в Україні з державного бюджету складає лише близько 10%! Чи не тому це відбувається, що в Україні сьогодні на рівні міністерств і відомств кількість розпорядників бюджетних коштів на науку перевищує цифру 40! Тож законодавчо необхідно удосконалити систему фінансування науки в державі стосовно як кількості розпорядників бюджетних коштів, так і суттєвого (в рази) збільшення коштів на фінансування науки в університетах. Без таких змін не можна реалізувати засади створення дослідницьких університетів.

Проблеми інноваційної діяльності

Для дослідницьких університетів провідних країн притаманна активна роль у створенні навколо університетів інноваційної інфраструктури, яка забезпечує співпрацю освіти, науки, промисловості та бізнесу. Завдяки такій інтеграції роль університетів у розвитку інноваційної економіки є значною. Так, наприклад, США разом з Японією володіють рекордно високими частками світового ринку продукції високотехнологічних галузей, вони контролюють сьогодні 74,5% світового парку комп’ютерів, 84% усіх виданих у світі патентів, майже 92% ринку програмного забезпечення.

Що стосується України, то вона не зможе увійти в родину високорозвинених європейських держав без технологічного оновлення виробництва і без опанування інноваційних важелів забезпечення конкурентоспроможності своєї економіки. Країни ЄС, борючись за свою конкурентоспроможність у глобалізованому світі, поставили перед собою мету побудувати до 2010 року суспільство, що базується на знаннях. Перше, що для цього вирішено зробити, – підвищити обсяг витрат на науку всіх країн – членів ЄС до 3% ВВП (нині – 1,9-2%).

Ще в 2000 році було проголошено головний і визначальний пріоритет держави: переведення економіки України на інноваційний шлях розвитку. Проте на практиці цього не відбувалося через відсутність системного державного управління наукою й інноваційною сферою. Наприклад, у 2003 році було створено технопарк “Київська політехніка”. Упродовж двох років ми підготували 4 інноваційні та інвестиційні проекти, зокрема:

– “Створення новітнього устаткування та розробка технології виробництва титану, інших спеціальних металів і сплавів на основі вакуумної електронно-променевої плавки”;

– “Розробка і виробництво цифрової комутаційної системи відомчо-технологічного і конфіденційного зв’язку “Ф-1500” для надання абонентам відомчої мережі широкого переліку послуг зв’язку, в тому числі передачі мови, даних, відео, ІР-телефонії, організації конференц-зв’язку з великою кількістю учасників у конфіденційних мережах зв’язку СБУ, МО, МВС та інших відомств і комерційних підприємств;

– “Розроблення та промислове освоєння нового покоління побутових лічильників газу “GMS-Арсенал” з лічильним механізмом, відокремленим від газового середовища”. Межі допустимої основної відносної похибки лічильника не вище ± 1,5 %.

У результаті мораторію на діяльність технопарків і невиконання з цих причин наших інноваційних проектів держава втрачає в розрахунку на один рік 249 нестворених додаткових робочих місць та запланованих майже 200 млн грн обсягу виробництва.

Головні проблеми, які виникли в інноваційній сфері держави, пов’язані з недосконалістю моделі, що передбачала обов’язкові податкові пільги при реалізації виготовленої продукції та значну частку державного регулювання (що не відповідає світовій практиці). Модель була функціонально неповною (в ній відсутні такі важливі складові, як інвестиційні та венчурні фонди, бізнес-інкубатори, бізнес-структури та інші). Ця модель не була територіально орієнтованою, що не дозволяло здійснювати прискорений інноваційний розвиток окремих регіонів України.

Технополіси – вища форма інноваційної структури

На основі аналізу роботи технопарку “Київська політехніка”, вивчення досвіду кращих інноваційних систем світу ми пропонуємо започатковувати більш ефективні інноваційні структури – технополіси, які не передбачають податкових пільг з боку держави, орієнтовані на територіальний (регіональний) розвиток України і позбавлені основних недоліків, притаманних технопаркам. При цьому держава має взяти на себе політичну підтримку цієї діяльності, створення чіткого законодавства і контроль за його виконанням. Саме технополіси дають можливість створювати високоінтелектуальну продукцію, здійснювати науковий та кадровий супровід її промислового випуску і виведення цієї продукції на внутрішні й зовнішні ринки.

Отже, згідно з Указом Президента України у вересні цього року на базі НТУУ “КПІ” ми розпочали створення першого в Україні Технополісу “Київська політехніка”.

Технополіс “Київська політехніка” є інноваційним середовищем, яке за територіальною ознакою об’єднує підрозділи НТУУ “КПІ”, виробничі, наукові, навчальні організації, що працюють у галузі високих технологій, а також консалтингові, юридичні, фінансові та інші суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють кадрове, правове, інвестиційне забезпечення і супровід інноваційної діяльності.

Серед перших учасників Технополісу є компанія “Інком” і ТОВ “Долина джерел України” – провідні вітчизняні фірми в галузі розробки, тестування та підтримки інформаційно-телекомунікаційних систем і програмного забезпечення.

Розробки наукових підрозділів університету охороняються як об’єкти інтелектуальної власності завдяки роботі відділу з питань інтелектуальної власності, який входить до складу органу управління Технополісу. Об’єкти інтелектуальної власності та ноу-хау можуть бути реалізовані через інноваційний бізнес-інкубатор “Політехцентр”, який є також одним із учасників Технополісу.

Діяльність бізнес-інкубатора спрямована на створення і підтримку малих підприємств, які працюють у науково-технічному середовищі (Spin-offs), організацію захисту інтелектуальної власності та трансфер технологій. До речі, НТУУ “КПІ” в 2004 році розпочав співпрацю із Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, став першим і поки ще єдиним локальним координатором серед ВНЗ України, з яким ВОІВ підтримує постійний зв’язок для впровадження програми “Університетська ініціатива ВОІВ”. У рамках цієї програми університет отримує інформацію про сучасні науково-методичні та інструктивні документи ВОІВ, бази даних міжнародних патентів та угод. П’ять викладачів Механіко-машинобудівного інституту отримали сертифікати Академії ВОІВ. Ведеться підготовка спеціалістів і магістрів з напряму “Інтелектуальна власність”, за участю представників Академії ВОІВ систематично проводяться семінари та конференції з питань охорони промислової власності та авторського права.

Оскільки в Україні відсутня законодавча база щодо технополісів, при розробці основних концептуальних питань функціонування Технополісу “Київська політехніка” ми використовуємо досвід провідних країн світу (Великобританії, США, Японії, КНР, Туреччини та інші). Так, зокрема, ми вивчили досвід і механізми функціонування бізнес-інкубаторів та інших інноваційних структур у Королівському технологічному університеті (Швеція), технологічних університетах міст Дельфт (Нідерланди) та Барселона (Іспанія), Талліннському технологічному університеті (Естонія). Ці університети разом з НТУУ “КПІ” в рамках програми TEMPUS, яка фінансується Європейським Союзом, зараз виконують проект “Подолання розриву між університетами та бізнесом”. Цей спільний проект є одним із базових у нашому Технополісі. В його рамках планується, зокрема, створення в КПІ Центру трансферу технологій та менеджменту знань.

Технополіс “Київська політехніка” об’єднує зусилля його учасників та партнерів для створення інтелектуально наповненої продукції, розроблення і впровадження інноваційних та інвестиційних проектів для промислових підприємств, здійснення апробації ідей і винаходів у галузі сучасної техніки та технологій шляхом їх капіталізації й доведення до комерційного застосування. Напрацювавши у себе саме таку модель технополісу на базі університету, ми пропонуємо її для інших університетів України.

Проблеми щодо здійснення інноваційної діяльності в Україні сьогодні стосуються недостатньої законодавчої бази. Необхідно, зокрема, внести пропозиції та прийняти закон України про Технополіс “Київська політехніка”, внести зміни до Закону України “Про інноваційну діяльність” та підготувати зміни до інших законодавчих актів з питань інноваційної діяльності щодо технополісів, усунення перешкод у розвитку наукової діяльності на замовлення ринкових структур підприємств і галузей.