Серед кращих спортсменів міста та України, які займаються спортивним туризмом, чимало політехніків, представників турклубу "Глобус". Зокрема, випускник ТЕФ Богдан Грабець, якого визнали кращим тренером 2017 року. Він "захворів горами" завдяки своєму наставникові – Леоніду Дмитровичу Пайзанському, доценту ТЕФ, багаторічному керівникові школи інструкторів гірського туризму Київської політехніки. Нині Богдан – уже теж майстер спорту України зі спортивного туризму та інструктор-тренер, який навчає молодих спортсменів. Він люб'язно відповів на наші запитання.
– Ви багато років ходите в гори. А перші свої походи пам'ятаєте?
– Це було років десять тому в Карпатах, в КПІшному таборі "Глобус". Приїхав – і не міг надихатися чистим гірським повітрям. Закохався в гірські вершини та невимушену спортивну атмосферу. Той сезон видався дощовим і туманним. Але вразило те, що не дивлячись на випробування стихії, можна піднятись високо в гори, звідки над хмарами відкривається неймовірний вид на все навкруги.
– І вирішили займатися гірським туризмом?
– Мабуть, так. На більш серйозному рівні, спортивному. Є різні види походів: піші, водні, авто, вело, парусні тощо. Разом з туристами-однодумцями займаюся гірськими. В спорті є категорії складності походів – від першої до шостої. Така система дозволяє безпечно і поступово набувати досвіду, готуючи себе до складних перешкод. Нині ми як учасники ходимо з більш досвідченими інструкторами в походи вищої категорії (приміром, торік здійснили похід найвищої, 6-ої, категорії складності в Непалі) і разом з цим тренуємо команди для походів нижчих категорій. Різниця між спортом і просто прогулянками полягає в тому, що коли йдеш у неофіційний похід, можна зупинитися через погоду чи втому, зійти з маршруту. А коли вже заявив певну мету, підготував команду, "випустив" похід у маршрутно-кваліфікаційній комісії, то це додає мотивації, налаштовує на результат. І в більшості випадків мета досягається.
– Як створюються команди?
– Зазвичай у клуб приходять люди, які своєю компанією сходили в Карпати, пройнялися романтикою і красою, і виявили бажання побувати у великих горах. На початку кожного навчального року ми оголошуємо набір новачків, проводимо рекламні кампанії. Але до цього шукаємо досвідчених лідерів, які готові навчати і бажають водити людей у походи. У початкових групах цього року більше дівчат, але до вищих категорій складності залишається більше юнаків.
– Чого і як навчають у клубі?
– Наразі у клубі активно займаються шість команд початкового та середнього рівнів. А всього їх з десяток. Тренування проходять тричі на тиждень: два рази фізично-технічні тренування і лекції по четвергах. Займаємося в спорткомплексі університету або на вулиці. Інколи влаштовуємо виїзні тренування. Також проводимо лекції з основ страховки, пересування, рятувальних робіт. Ну і, звичайно, навчаємо рухатись стрімкими сніжними, льодовими та скельними схилами, щоб пройти перевали чи піднятись на вершини.
Раніше в перший похід новачки ходили в зимовий Крим. Тепер перший спортивний похід – на травневі свята в Карпати, о цій порі року вони нагадують великі гори: і тепло, і сніг на хребтах ще лежить. Також їздимо на скелі в різні регіони України.
Окрім фізичних тренувань, вчимося перебувати в природі, використовуючи мінімальний набір речей, контактувати з людьми, адже буваємо в різних куточках світу. Багато часу приділяємо методиці та навичкам порятунку і надання першої допомоги тощо.
– А як досягається взаєморозуміння в колективі?
– Спільна мета та захоплення об'єднують. Туризм – командний вид спорту, там не приживаються особи самозакохані, які переслідують власні цілі, склочники – вони, як правило, йдуть самі. В основному, члени команди – позитивні, доброзичливі люди, які вміють переносити незручності і незгоди. Чомусь дуже багато інтровертів. Вони довго знайомляться один з одним, потім розкриваються і добре почуваються в невеликих компаніях. Екстравертам же складно ходити в тривалі походи. Моє завдання як керівника – створити злагоджену, теплу і довірчу атмосферу, щоб люди не звертали уваги на незручності, а насолоджувалися горами.
– Кілька слів, будь ласка, про похід у Непал.
– Це був мій перший успішний гірський похід найвищої категорії складності в Гімалаях. Команда з восьми учасників (п'ятеро – випускники КПІ), половина з яких майстри спорту України, першою з СНД пройшла маршрут найвищої категорії складності в Непальських Гімалаях. За похідні 23 дні ми пройшли близько 200 км. Зокрема, три складних перевали висотою понад 5500 метрів. І піднялись на вершину Lanshisha Ri висотою 6427 метрів. Сходження тривало 5 днів, чотири з яких зайняв рух по скельному, а потім льодовому гребеню. Чотири рази ночували вище 6 тис. м на майданчиках над прірвою. Один день спускалися стрімким льодовиком по мотузках загальною довжиною 600 метрів. Усі ці перешкоди долали з рюкзаками вагою 20-30 кг.
Непал – гарна країна з неповторним колоритом. Гімалаї вражають своєю стрімкістю, красою та величністю. Стартували ми з тропічного лісу з 25-градусною спекою та високою вологістю, а в горах і на сходженні нас морозило та засипало снігом при -250 С. Але все це ніщо порівняно з краєвидами, світанками, заходами сонця, які споглядали перебуваючи над хмарами.
– До речі, чи багато українських команд нині ходить у важкі категорійні походи?
– Якщо говорити про гірський туризм, то, крім нас, сильні колективи є в КНУ ім. Тараса Шевченка, в Одесі та Харкові. Вони можуть і проводять своїми силами походи п'ятої категорії складності. Але, на жаль, за останні чотири роки, крім походів нашого клубу, в Україні не було жодного успішного походу вищої категорії складності. До речі, цього року члени нашого клубу провели два таких походи. Один наш – у Непалі, другий – по Фанських горах в Таджикистані. В останньому поході взяли участь троє членів одеського клубу "Романтик", сподіваюся, цей досвід сприятиме їм у проведенні походів найвищої категорії.
Загалом, в Україні є сильні колективи в інших видах туризму, лідерами з пішохідних походів є команди з Харкова, які проводять 600-кілометрові походи по Камчатці. Також походи найвищих категорій проводять з вело- та водного туризму. Але тому вони й найважчі, щоб бути одиничними.
– Планами на майбутнє поділитеся?
– Насамперед необхідно адаптуватися до викликів сьогодення. Гори стають більш доступними, усе більше людей випробовує себе в походах. Тому основним завданням є поширення наших знань і досвіду, щоб зустріч з горами для новачків приносила захоплення і задоволення, а не знайомство з пошуково-рятувальними службами і медиками. Також виношуємо плани розширити географію гірських районів для походів клубу. Цікаво зайнятися експедиційним туризмом, адже багато перевалів і вершин ще чекають своїх першопрохідців. Дуже хотілося б налагодити роботу КПІшного табору "Глобус" у Карпатах. Це унікальна студентська база, яка здатна і повинна приймати спортсменів.
З особистих планів – разом з командою брати участь і перемагати на всеукраїнських змаганнях. А ще провести похід п'ятої категорії складності з підйомом на вершину під 7000 м. І, звичайно, сходити на восьмитисячник.
– За що вас назвали кращим тренером року?
– Мабуть, за те, що наша команда протягом року займала на всіх змаганнях у Києві призові місця, зокрема друге місце на Кубку України з пішохідного туризму. Основний склад команди виконав нормативи кандидатів у майстри спорту України.
Успіхів вам, вашим колегам і учням. А ми вболіватимемо за КПІшників та радітимемо їхнім перемогам.
