Ви є тут

Згадаємо наших ліквідаторів аварії на ЧАЕС


1986. Група дезактивації води  біля мобільної установки

Третя декада квітня впродовж уже більше 30 років проходить під знаком Чорнобильської катастрофи.

Уже давно написано і оприлюднено хроніку тих подій, складено детальні звіти, вкрилися пилом в архівах тисячі газетних шпальт, створено художні і документальні фільми, написано повісті і романи. Слова "четвертий енергоблок", "саркофаг", "30-кілометрова зона", "зона відчуження" закарбувалися в пам'яті нинішнього покоління людей як чорні символи останніх десятиліть минулого століття. Однак тема Чорнобиля лишається невичерпною, вона хвилює людей і понині.

У день роковин тієї катастрофи хочеться ще раз згадати про групу вчених з хіміко-технологічного факультету КПІ – Олександра Петровича Шутька, Анатолія Дмитровича Крисенка, Віталія Павловича  Басова – завдяки ініціативі, наполегливості, сміливості яких значною мірою було збережено життя і здоров'я дуже багатьох людей.

У той час вони працювали в лабораторії радіохімії ХТФ і, маючи відповідні прилади, уже 29–30 квітня 1986 р. зафіксували різке зростання радіоактивного фону на території КПІ. Зібраний з шибок вікон пил у склянці з водою був більш радіоактивний, ніж зразки препаратів, які використовувалися для досліджень і зберігалися в спеціальних свинцевих контейнерах.

В.П.Басов, О.П.Шутько,  А.Д.Крисенко, 1986 р.

Але радіоактивний пил до Києва приносив не лише вітер. Його могли занести на колесах і кузовах автомобілі, що вивозили людей із зони відчуження і доставляли туди ліквідаторів, матеріали і обладнання. Щоб запобігти цьому, на восьми в'їздах до міста були створені пункти санітарної обробки транспорту (ПуСО), де на спеціальних естакадах мили автомобілі. При цьому забруднена радіонуклідами вода стікала в резервуари-накопичувачі – бетонні ємності, або ями, вистелені плівкою. Воду, яка в них збиралася, необхідно було очищати, для чого розпочали будівництво стаціонарних водоочисних споруд. Але накопичувачі заповнювалися надто швидко, і проблему очищення води необхідно було вирішувати терміново.

І у цій критичній ситуації ст.н.с. О.П.Шутько, який разом зі своєю групою займався розробкою реагентів для глибокого очищення  стічних вод, звернувся до колег з пропозицією випробувати розроблені реагенти "на радіацію". Випробували спершу на воді, до якої додавали пил з вікон, отримали хороший результат. Звернулися до штабу цивільної оборони (ЦО) КПІ, звідки їх направили спочатку до районного штабу ЦО, а далі й до міського. Там отримали для дослідження зразки води з ПуСО "Демидів" і переконалися, що запропонована технологія зменшує радіоактивне забруднення води на два-три порядки. Терміново розробили не лише рецептуру, але й апарати. Запропонували створити пересувні (мобільні) установки і чистити воду безпосередньо в ємностях-накопичувачах. За два тижні на заводах Києва за проектом групи були виготовлені дві установки, а в м. Рубіжному виготовлено партію реагенту.

6 червня 1986 року наказом керівника ЦО м. Києва при штабі ЦО міста було створено підрозділ із 11 осіб з офіційною назвою "Група дезактивації води" (неофіційна назва – "Група Шутько"), яка займалася всіма питаннями дезактивації води на ПуСО.

Уже через півтори-дві години після обробки брудної води реагентами в резервуарах-накопичувачах радіоактивна речовина осідала на дно, а очищена вода відповідала гранично допустимим нормам. Цю воду використовували для поливу доріг, а радіоактивний осад вивозили в могильники 30-кілометрової зони.

Протягом 1986–1987 рр. група очищувала воду на всіх пунктах дезактивації і радіоактивного контролю Київської області, на пунктах дезактивації техніки Південно-Західної залізниці, а також і в 30-кілометровій зоні. Завдяки тому, що запропонована технологія не потребувала будівництва стаціонарних очисних споруд, її впровадження дозволило заощадити тільки по Київському регіону більше 18 мільйонів карбованців у цінах 1986 року.

Пункт дезактивації на Південно-Західній залізниці, 1986 р.

У серпні 1986 року головна газета СРСР  "Правда" в рубриці "Чернобыльская АЭС: Хроника событий" опублікувала статтю під назвою "Скорая помощь воде", де була відзначена велика заслуга фахівців Київського політехнічного інституту, які створили пересувні установки і забезпечили безперебійну дезактивацію стічних вод на пунктах санітарної обробки транспорту.

У вересні 1986 року ректор КПІ проф. Г.І. Денисенко наголошував (газета "За радянського інженера"): "Хочу насамперед відзначити зав. лабораторії О.П.Шутька, доцентів Г.М.Прокоф'єву, В.П.Басова, А.Д.Крисенка (ХТФ), які зробили свій особистий внесок у ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС".

Газета "Правда Украины" (17.12.1986 р.) в публікації "Премия – на счет №904" писала: "На шляху підступного і невидимого ворога стали люди, які в будь-який час доби виїжджали за викликом на пункти спеціальної обробки транспорту".

Як зазначено в статті, премію за впровадження нової технології очищення води від радіоактивних речовин група розробників, яку очолював завідувач лабораторії нових реагентів Київського політехнічного інституту О.П.Шутько, перерахували на рахунок Чорнобильського фонду № 904.

Діяльність групи відображена в документальному фільмі "Радіоактивний щит Києва" (Київська кіностудія науково-популярних фільмів, 1987 р.).

На запитання редакції нашої газети "Як Ви сьогодні, через 32 роки, оцінюєте роботу групи вчених КПІ у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи?" доцент А.Д.Крисенко відповів:

– На моє глибоке переконання, тоді був обраний раціональний шлях розв'язання проблеми очищення сильно забрудненої води в таких великих обсягах. Вирішено завдання забезпечення безперебійної роботи транспортної магістралі, яка сполучала 30-кілометрову зону з "великою землею". Відпала потреба в будівництві дорогих стаціонарних очисних споруд.

Аналізуючи сьогодні результати роботи групи в ті гарячі дні, слід наголосити: тоді вдалось не просто закрити один із шляхів забруднення міста, а змінити стратегію захисту довкілля від глобального забруднення водних горизонтів. Крім значної економії матеріальних і фінансових ресурсів, було збережено (і це – головне) здоров'я й життя багатьох сотень людей, яких планували направити в активну зону на будівельні роботи, налагодження й обслуговування очисних споруд.

Підготував М.Петренко

x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій