У закордонних поїздках захоплено розглядаємо будинки, якими господарі володіють десятиліттями чи й століттями. В наc таке – велика рідкість. Тим цікавішими є історії помешкань-довгожителів. Найстарішому житловому будинку Києва уже виповнилося 250 років. І понад століття ним володіє одна родина. Розташований на Подолі, на Контрактовій площі, 7, він обріс переказами і легендами.
Історія давня
Першим власником садиби називають Леонтія Вишневського, сина козацького полковника Федора Вишневського. Переказують, що саме він у 1730-х привіз до Петербурга хориста з дзвінким голосом – Олексія Розумовського. З часом Олексій став "цивільним" чоловіком імператриці Єлизавети Петрівни, а Ф.Вишневський дослужився до генерала, набув статків та впливу. І в 1765 р. його син успадкував ділянку землі з одноповерховим дерев'яним будинком на Подолі. Розповідають, що домашнім вчителем дітей Л.Вишневського був Григорій Сковорода. У 1860 р. хазяйкою садиби стала Марія Юхимівна Ружковська, будинок перебудували на кам'яний, і він набув теперішнього вигляду.
Прадід нинішнього господаря – купець-старовір Максим Федорович Нечаєв, купив домогосподарство з виходом на церкву і Гостиний двір у 1891 р. У дворі садиби випікали фірмові "нечаївські" пряники, відомі в усій Російській імперії. Під час Київських контрактових ярмарків купець мав на площі свій прилавок.
Історія ближча
Романтичну історію одруження Інни й Сергія – батьків нинішнього господаря Костянтина Сергійовича Малєєва – оповідають київські екскурсоводи. Про неї ще не написано книгу, не розтиражовано в інтернеті. Сергій Малєєв походить з родини кадрових військових. Його батько був військовим хірургом, якийсь час сім'я жила на Куренівці, де Сергій і потоваришував з сусідкою Інною Нечаєвою (були вони однолітками 1929 р.н.). У 1941 році батька евакуювали з госпіталем до Тамбова, де Сергій допомагав санітарам. У 1945 р. він став сином полку, після війни вступив до Оренбурзького льотного училища, та в 1947 р. його заарештували за доносом. Шість років провів у таборі в Казахстані, додому повертався через Київ, зайшов на Поділ і випадково зустрів Іннину тітку, яка якимось дивом впізнала його і запросила в гості.
В один з київських вечорів з оперного театру вийшла молода жінка в легкому пальті і молодий парубок у тілогрійці, на якій табірні номери були старанно витравлені хлоркою. Вони не бачилися багато років, і, коли б не дивні перехрестя й роздоріжжя нашого міста, навряд чи зустрілися б. А поки що в Кокорівській альтанці чоловік пропонує їй одружитися. І вона приймає пропозицію. Вони ще не знають, що пройдуть дорогу, довжиною в життя.
На той час Сергій зі своїм табірним минулим, навіть маючи блискучу домашню освіту, не міг мешкати і працювати в Києві офіційно. Перебивався підробітками. Якось склив вікна місцевому пану "з колишніх". Дружина пана попередила французькою, щоб той пильнував робітника і не переплачував, на що Сергій зауважив теж французькою: "Мадам, більше, ніж на пляшку горілки, не візьму". До реабілітації його у дружини не прописували, а Київський університет і аспірантуру він закінчив заочно.
Костянтин Сергійович народився 1954-го. За дружину йому стала дочка батькового товариша з табору, чорноброва молдаванка. Велика родина збиралася на свята у подільському дворику, точилися розмови, Костя уважно дослухався. Якось батько зауважив: "Запам'ятай, у громадянську війну наші – це "білі", а у Вітчизняну – "червоні".
На початку 1960-х у будинок заселили аж п'ять сімей, залишивши господарям кімнату на другому поверсі. Правда, до 1990 р. у будинку залишилися лише Малєєви, і їм вдалося приватизувати будівлю. Нині вони єдина родина, зареєстрована на Контрактовій площі.
У наші дні
Тепер двоповерхова зеленкувата будівля під червоним дахом має статус пам'ятки архітектури і охороняється державою. У залі першого поверху зберігся камін ХІХ ст., який запалюють вечорами. Сюди приводять екскурсантів, відбуваються лекції і творчі зустрічі. Перед будинком росте тополя, посаджена мамою теперішнього господаря 9 травня 1945 року. Внучка Костянтина Сергійовича – шосте покоління сім'ї, що народилося тут. Господар сподівається, що неспокійні роки залишилися в минулому і надалі сім'я спокійно житиме і працюватиме. В любові.