Ви є тут

До 50-річчя цілинних студентських будівельних загонів


КПІ - 1962. Київський студентський будівельний загон на цілині

На початку липня 1962-го на перони київського вокзалу вихлюпнулося невгамовне студентське море: з прапорами, квітами, білозубими посмішками та щасливим блиском в очах. Вони дійсно були щасливими, ті 1200 першопрохідців з одинадцяти столичних ВНЗ – бійці Київського студентського будівельного загону, які їхали працювати на цілину.

Не забыть трудовые семестры
И коротких ночей звездопады,
И студенческой юности песни,
Стройотряды мои, стройотряды…

Олександр Рибка, КПІ, 1962 р.

Це був перший київський молодіжний десант до Казахстану. Варто зазначити, що до його складу входили понад 900 студентів КПІ. А керував Київським будзагоном аспірант КПІ Анатолій Волощенко, у 1963-64 рр. він уже очолить Український цілинний будзагін.

Спливли роки, змужніли, а потім і посивіли ті юнаки та дівчата, але так само молодо блищать їхні очі, коли згадують свої звитяжні цілинні семестри. Бо ті роки – частина їхньої біографії, чудової пори молодості, в якій вони жили, творили, формувалися як особистості. Таке не забувається.

У передмові до книги "Звитяжні семестри студентських будівельних загонів України" ректор НТУУ "КПІ" М.З. Згуровський зазначив: "Маю честь привітати великий загін будівничих, творців і романтиків, які пройшли школу життя в студентських будівельних загонах... Сучасна молодь уже не зовсім розуміє, а інколи і не знає, що надихало нас на ті славні справи. Це явище, і зокрема його вплив на формування характерів молодих людей і їх поглядів, на розвиток суспільного життя ще потребує осмислення.

Мені приємно, що в перших лавах студентських будівельних загонів України завжди йшов Київський політехнічний інститут – і за чисельністю учасників, і за підсумками зробленого. Надбання ветеранів студентських будівельних загонів у пору їх юності обов'язково приведе і нинішню молодь до важливого запитання – як випробувати себе в навчанні, науці, виробництві, на будовах чи в освоєнні Всесвіту, бо скрізь потрібні характер, воля, наполегливість з огляду на досягнення значного колективного результату".

Ректор КПІ О.С. Плигунов (зліва) та командир студентського загону КПІ М. Бородинкін, 1962 р.Анатолій Волощенко, командир Київського (1962 р.) і Українського (1963-64 рр.) студентських цілинних будівельних загонів згадував: "Коли пролунав наказ збиратися в далеку дорогу, ми так поспішали, що всю документацію штабу першого Київського студентського будівельного загону нашвидкуруч загорнули у велику червону скатертину з мого стола. Їхали вже як сформований загін із чітко визначеними будівельними завданнями – зводити будинки і дитячі садки, зерносховища і школи.

Бажаючих їхати на цілину було так багато, що в результаті тривалого конкурсу до загону було зараховано менше половини їх загальної кількості. А коли вже в дорозі перевірили списки бійців, то разом із 1200 "штатними" виявилося 170 "зайців". Ну що з ними можна було вдіяти? Дівчата закликали на допомогу гарячі сльози, а хлопці відверто відмовлялися повернутися додому, до Києва. Так "позапланово" зростав наш будзагін. Дні навчання в дорозі: робота з командирами і комісарами загонів, вивчення бійцями вимог техніки безпеки, підготовка програм художньої самодіяльності – промайнули досить швидко. І от уже – урочиста зустріч в Аркалику. Старі сивобороді казахи з недовірою придивлялися до надто вже молодих будівельників. Ті у свою чергу здивованими очима вивчали (можливо, вперше в житті побачених) високих двогорбих верблюдів, які стояли поруч.

У сімнадцяти радгоспах Амангельдинського та Жовтневого районів Кустанайської області на будівництві 311 об'єктів працювали бійці з емблемами Київського студентського цілинного загону на одязі: на фоні безмежного простору цілини – бойова студентська кельма. Полетіли в ефір позивні студентських радіостанцій, привезених із Києва, звістки про перші трудові успіхи, невдачі, плани. Працювали студенти просто чудово. Норми виробітку для кваліфікованих будівельників будзагонівці постійно виконували на 200-220%. Нашим девізом було – працювати по-корчагінськи. Всюди на об'єктах розвішані були лозунги: "Даешь целину!", "Покой нам только снится" та інші. Яким був у нас розклад дня? 14-16 годин, увесь світловий день, працювали на будівельному майданчику. А вночі часто доводилося вантажити зерно. Хіба ж можна спокійно спати, коли врожаю загрожує негода. Студенти свідомо відмовилися від двох вихідних на місяць.

Незабутнє, хвилююче почуття будівничих уперше пощастило пережити нашим юнакам і дівчатам. Уявіть собі безкраїй степ. На голому місці поруч з круглими казахськими юртами закладаємо фундамент, зводимо дім. І от в оселю, збудовану твоїми руками, перебираються щасливі трударі. Пригадуються останні дні серпня. Це був гарячий час для бригад, які завершували спорудження шкіл. Удень діти оточували майданчик і навперебій запитували, чи встигнуть закінчити роботи до 1 вересня. І студенти зробили, здавалося, неможливе. Наче у казці, за ніч все стало на свої місця. Та чудо розкривалося просто: хлопці і дівчата з першого загону КПІ, з інших інститутів цієї ночі не заплющували очей, щоб уранці місцеві дітлахи разом зі своїми ровесниками з усієї країни відзначили свято початку навчального року.

Мабуть, багатьом із нас назавжди запам'ятався день ударної праці – 1 вересня 1962 р. Гроші, зароблені того дня, вирішено було відіслати кубинським друзям на формування тракторної колони. Робота кипіла в молодих руках. А ввечері при світлі увімкнених фар машин і комбайнів ще довго лунали веселі пісні російською, українською і казахською мовами. Поряд з нами завжди була пісня. Романтики на казахській землі, як і труднощів, було багато. Тим приємніше зараз піонерам цілини згадувати про свої перші перемоги. Над природою, над погодними умовами, зрештою над собою.

Г. Яшан, студентка КПІ, 1963 р. / Казахстан, цілинаВересень приніс нічні заморозки. Намети були слабким захистом від холоду. Але всіх зігрівало відчуття зробленої справи. Перехідних прапорів у нас тоді ще не було. Пригадую, дівчата цілу ніч вишивали комсомольський значок на випраній червоній скатертині. Тій самій, яку ми в останню мить прихопили в Києві. Цей прапор ми вручали по черзі загонам-переможцям. Минали роки, нам дарували, вручали, присвоювали багато різних красивих великих прапорів. Але, здається, той перший червоний прапор ми завжди згадуватимемо як найдорожчу реліквію.

На величезній території, в 17 радгоспах, розташувалися 22 загони київських студентів. Відстань до 400 кілометрів відділяла один колектив від іншого. Та, попри все, ми жили єдиним колективом. Радощі і труднощі ділили порівну на всіх. Ніхто не погоджувався обмежуватися лише будівельною справою. Лагодили сільськогосподарську техніку, вели культурно-просвітницьку роботу серед місцевих жителів. Студенти брали участь у роботі народних дружин, комсомольських постів на вивезенні цілинного хліба, працювали піонервожатими, їхніми руками було збудовано 28 спортивних майданчиків і 3 стадіони.

У нашому рапорті Батьківщині є такі цифри: збудовано 106 житлових будинків, 6 шкіл, багато дитячих садків, лікарень, їдалень, гуртожитків, 10 зерносховищ, 9 майстерень, 70 інших об'єктів. За цими цифрами – гарячі дні самовідданої праці. Від'їжджаючи додому, всі ми раділи від думки, що далеко від рідного міста залишилися будинки з написом "Київ – цілині", що залишилися на землі і твої власні сліди, які дорогі людям. За самовіддану працю 13 молодих киян були нагороджені медалями "За освоєння цілинних земель". Серед них представники КПІ – Михайло Бородинкін, Анатолій Волощенко, Олександр Рибка, Володимир Філянін. На демонстрації 7 листопада Київський цілинний будзагін ішов окремою колоною святковим Хрещатиком з транспарантами про виконану в Казахстані роботу – надзвичайна честь у той час.

Багато наш загін зробив для цілини, але ще більше вона зробила для нас. Вона навчила нас працювати, дружити, вірити у свої сили".

Говорить Ігор Малінкін, доцент НАУ (у 1962-63 рр. командир лінійних, а у1964-65 рр. – районних будзагонів у Казахстані): "Ми, тоді студенти, залишали автографи на своїх новобудовах, верталися до своїх міст, інститутів і університетів. Верталися до наступних літніх трудових семестрів, багато хто по 2-4, а то й по 5-10 разів, уже після навчання. Знову їхали будувати у степах, у тайзі, на Півночі, на вічній мерзлоті – будувати не тільки необхідні господарські об'єкти, але й самих себе.

Школа цілини допомогла нам відбутися в професії й кар'єрі. У НТУУ "КПІ" працюють "цілинники" 60-70-х років – професори Михайло Родіонов, Борис Циганок, Валерій Жабін, Борис Новіков, Євген Мачуський, доценти Василь Сироватка і Володимир Лазебний, старший викладач Тамара Гумен. Сергій Лаптєв – ректор університету "КРОК", Микола Мелешко – професор НАУ, Геннадій Пальшин – директор Центру післядипломного навчання Укртелекому, Василь Махно – заступник директора Центру "Чорнобильспецкомбінат", Віталій Грицаєв – зав. кафедри Київського міжгалузевого інституту підвищення кваліфікації.

Через роки й десятиліття згадуємо, як жили у тих далеких і близьких краях, згадуємо свої намети і нічліжки, комарів і мошкару, згадуємо наші перші в житті побудовані будинки, в яких завжди нас потім чекали нові друзі, поважали за безкорисливу свідому працю дорослі. Як нас нагороджували усілякими комсомольськими й урядовими відзнаками, почесними грамотами.

Казахська цілина, Сибірська тайга Камчатки, Чукотки й Алтаю – усе це з нами назавжди.

Підготувала Н.Вдовенко

А. Волощенко, 1962 р. / Казахстан, цілинаПрацюють зв'язківці / Казахстан, цілинаРектор КПІ О.С. Плигунов (зліва) та командир студентського загону КПІ М. Бородинкін, 1962 р.М. Родіонов, 1963 р. / Казахстан, цілинаГ. Яшан, студентка КПІ, 1963 р. / Казахстан, цілинаПроводи студентів / Казахстан, цілина
x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій