Наприкінці травня Україна святкувала День поліграфіста, і майже зразу – День журналіста. І мало хто знає, що у травні КПІшники можуть святкувати ще одну дату – заснування видавництва КПІ.

Видавнича діяльність КПІ має давню історію. Після початку роботи вищого технічного навчального закладу постала гостра потреба у забезпеченні студентства навчальною літературою. З історії КПІ відомо, що викладачі поповнювали бібліотечні фонди інституту із власних бібліотек, виписували новинки з-за кордону, а також самі писали підручники, посібники, статті, тексти лекцій тощо. До наповнення інститутських і факультетських фондів активно підключалися студенти, які вивчали й систематизували наукову термінологію, організовували переклад іноземних видань російською та українською мовами, допомагали викладачам оформлювати наукові та навчальні матеріали у повноцінні видання. До початку 20-х років XX століття весь цей масив видань виходив друком у різних друкарнях Києва, але через стрімке зростання тиражів і найменувань гостро постало питання заснування власної друкарні, яка у травні 1922 року почала діяльність з мінімальним обладнанням – друкарською машиною альбомного формату, різальною машиною листового формату, цинкографією й невеликою кількістю старого шрифту.

Першими книгами, надрукованими колективом із восьми співробітників, стали праця професора К.К. Симінського "Техническая механика" на 12 друкованих аркушах із 300 рисунками, "Производство сахара" та інші видання професора І.А. Кухаренка, "Технический справочник", "Справочник для студентов", "Известия К.П.И. …" № 1 і 2, журнал "Авиация и воздухоплавание" тощо. Щоб повною мірою задовольнити потреби КПІ в друкованій продукції, друкарня розвивалася: збільшився штат працівників, було придбане додаткове обладнання, причому деякі деталі, наприклад, до машини двохальбомного формату, довелось виготовляти в навчально-механічних майстернях КПІ.

Видавнича справа в КПІ стала активною складовою навчального процесу, вона не переривалася ні у важкий передвоєнний період, ні в буремний час Другої світової війни в евакуації КПІ в Уфі, і звичайно ж, вона відродилась і набрала обертів у повоєнні роки. Змінювалися репертуар і види видань, замінювалось обладнання, відбувались численні реорганізації – одне лишалось незмінним: забезпечення потреб навчального закладу в науковій та навчальній літературі. Колектив редакційного відділу й друкарні підлаштовувався до нових умов і форм роботи, наприклад, у 40-х роках XX століття виходив друком такий вид видань, як посібник-конспект, а на початку XXI століття – навчальний комплекс.

У сучасному вигляді видавництво працює з червня 2001 року. Нині традиції попередніх поколінь активно підтримує колектив Видавничо-поліграфічного комплексу "Політехніка" НТУУ "КПІ", звичайно ж, упроваджуючи нові способи роботи й нові технології. У видавництві виконують додрукарську підготовку (редагування) наукової та навчальної літератури різної тематики, зокрема й електронних видань, статей у наукові фахові журнали, дисертацій та авторефератів на паперовому носії та в електронному вигляді, що значно скорочує терміни виготовлення продукції; верстання різноманітних текстів, дизайнерські роботи широкого спектру поліграфічної продукції.

Отже, уже майже 100 років незмінною складовою організації та провадження навчального процесу КПІ є діяльність видавництва. Високий рівень видрукуваних у ньому видань (відповідність нормативним документам і стандартам якості в поданні й організації матеріалу тощо) підтверджують, наприклад, щорічні звіти Книжкової палати України. Видавництво не зупиняється на досягнутому і продовжує активний пошук нових методів і прийомів роботи, розширює географію замовників, робить усе можливе, щоб його продукція була конкурентоспроможною на книжковому ринку України.

Галина Лоза, завідувач навчально-видавничої лабораторії ВПК "Політехніка"
Наталія Мурашова, провідний інженер