Вихід друком першої збірки Тараса Шевченка "Кобзар" 18 квітня 1840 року був знаменною подією не лише в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Відразу після появи збірки його поетичні твори з'являються й на сторінках літературно-художніх альманахів і збірників, підсилюючи те величезне враження, яке справив на українське суспільство "Кобзар".
Саме альманахи – неперіодичні збірники широкого змісту, упорядковані здебільшого за певною тематикою, жанровою чи стильовою ознакою – починають дедалі більше відігравати конструктивну роль у формуванні суспільної свідомості в період становлення нової української літератури. Структурно альманахи містили твори різних авторів, спочатку поезії, оповідання, нариси, а згодом і статті наукового, публіцистичного та літературно-критичного характеру. Такі альманахи являли собою окремі номери журналів, що видавалися одноразово, щорічно або ж час від часу. Їх поява і значне поширення в українській літературі були зумовлені майже повною відсутністю періодичної преси. Деякі з них за популярністю і ступенем поширення в певні періоди випереджають газети і журнали, перебувають на провідних позиціях як у журналістському, так і в літературному процесі. Це "Украинский альманах", який є першим таким збірником і виданий 1831 року Ізмаїлом Срезневським та Іваном Розковшенком у Харкові, "Украинский сборник" (Кн. 1 – 2, 1838–1841), заснований також Ізмаїлом Срезневським, "Русалка Дністровая", виданий 1837 року в Будапешті учасниками "Руської трійці" Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким, "Сніп", виданий стараннями Олександра Корсуна у Харкові 1841 року та ін.
Були надзвичайно помітними й привертають значну увагу літературознавців і критиків ті українські альманахи, що містили твори Тараса Шевченка та побачили світ за його підтримки. Їх поява не мала системного характеру, і здебільшого була зумовлена суб'єктивними чинниками, ініціативою та невсипучою енергією окремих культурних діячів. За життя автора його твори виходили в альманахах "Ластівка", "Молодик", "Хата".
"Ластівка" – один із найцікавіших українських альманахів першої половини ХІХ століття. Ідея його створення належить Григорію Квітці-Основ'яненку, упорядкований він був Євгеном Гребінкою. Насампочатку зібрані матеріали планувалися як додаток до журналу "Отечественные записки". Однак первісним намірам українських діячів не судилося здійснитися. Замість запланованих, але заборонених регулярних українських додатків до цього журналу їм вдалося видати в 1841році у Петербурзі альманах "Ластівка". Робота над його підготовкою розпочалася ще в 1838 році. В редагуванні альманаху брав участь і Тарас Шевченко, який ще тоді віддав свої перші твори Євгену Гребінці для публікації в альманасі. Мало який сучасний орган друку мав такий успіх у читачів.
У "Ластівці" вперше побачили світ п'ять його творів – "Причинна" ("Реве та стогне Дніпр широкий..."), "На вічну пам'ять Котляревському" ("Сонце гріє, вітер віє..."), "Тече вода в синє море" (помилково – як продовження елегії "На вічну пам'ять Котляревському"), "Вітре буйний" ("Вітре буйний, вітре буйний!") і розділ з поеми "Гайдамаки" ("Яремо! Герш-ту! Хамів сину!"), що ввійшов до остаточного тексту під заголовком "Галайда". Тарас Шевченко подавав до альманаху й уривок з поеми "Тарасова ніч", який було знято цензурою. Поява цих творів у альманасі й роком раніше в "Кобзарі" об'єктивно поклала початок нової доби в історії українського письменства, засвідчила прихід до його лав поета великого обдарування.
Євген Гребінка, завдяки якому відбулося знайомство Тараса Шевченка з українською поезією і відкриття того, що може бути й українське писане та друковане слово, у примітці до вміщеного в альманасі розділу "Гайдамаків" висловив захоплення новими його творами: "Порадував нас торік Шевченко "Кобзарем", а тепер знов написав поему "Гайдамаки". Гарна штука, дуже гарна, така смашна, мовляв, як у спасівку та у жаркий день після обіду гарний кавун! І їси, і ще хочеться, їси, і ще хочеться – і читаєш, і не одірвешся".
Загалом до участі в "Ластівці" були залучені кращі літературні сили. В ній було вміщено уривки з п'єси Івана Котляревського "Москаль-чарівник", повість Григорія Квітки-Основ'яненка "Сердешна Оксана", уривок з казки Пантелеймона Куліша "Циган", казка Петра Писаревського "Собака та злодій", байки Левка Боровиковського "Лікар та здоров'я" ("Раз лікар в город одправлявсь..."), "Дядько й дядина" ("Мій дядько деколи мене поб'є й полає...)", "Москаль і Мотря" ("Москаль у Мотрі гуску вкрав..."), ліричні вірші Віктора Забіли "Повіяли вітри буйні", Євгена Гребінки "Українська мелодія" ("Ні, мамо, не можна нелюба любить..."), Олександра Афанасьєва-Чужбинського "Прощання" ("Прощай, весела сторона!") та ін., поетичні обробки народних загадок, добірка народних пісень, зібраних Степаном Писаревським, а також інші зразки народної творчості.
Як і альманах "Ластівка", справі популяризації кращих здобутків українського письменства, становлення і розвитку критичної думки довкола проблем подальшого розвитку української літератури служив часопис "Молодик" – український літературно-художній та історико-науковий альманах, який у 1843–1844 роках видавав Іван Бецький за допомогою Григорія Квітки-Основ'яненка, Миколи Костомарова та ін. Три книжки видано в Харкові й одну – в Петербурзі. Григорій Квітка-Основ'яненко в листі від 22 грудня 1841 року повідомляв Тараса Шевченка про підготовку альманаху під назвою "Молодик" і просив його надіслати для майбутнього видання кілька своїх поезій. Поет незабаром відгукнувся на пропозицію. У "Молодикові" за 1843 рік (Ч.2) були опубліковані такі твори Тараса Шевченка: балада "Утоплена" ("Вітер в гаї не гуляє..."), вірші "Думка" ("Тяжко-важко в світі жити..."), "Н.Маркевичу" ("Бандуристе, орле сизий..."). Разом із цими поезіями він надсилав до "Молодика" й уривок із драми "Невеста" – "Песню караульного у тюрьмы" (тоді її не було надруковано). Ці твори посіли в альманасі центральне місце. На час його виходу у світ Тарас Шевченко вже здобув визнання як автор "Кобзаря", "Гайдамаків", творів, уміщених у "Ластівці". Талант поета оспівано у вірші-присвяті Олександра Афанасьєва-Чужбинського "Шевченкові" ("Гарно твоя кобза грає..."), вміщеному серед інших поезій альманаху. Відомо, що Тарас Шевченко зацікавився часописом. Одну з книжок "Молодика" він одержав від Степана Бурачека і в листі між 29 і 31 березня 1844 року просив у нього інші випуски. В альманасі опубліковано також твори багатьох українських письменників – поезії Євгена Гребінки "Ліс" ("Хто дівчину любить, той любить і ліс..."), "Пісня" ("Ой у полі на роздолі..."), Михайла Петренка "Вечір" ("Схилившись на руку, дивлюся я..."), "Батьківська могила" ("Покинув нас і нашу матір..."), Якова Щоголіва "Неволя" ("Дайте мені коня мого..."), оповідання Григорія Квітки-Основ'яненка "Перекотиполе", "Підбрехач", казки Миколи Костомарова "Торба", "Лови", збірка "Народные песни", історичні й історико-літературні матеріали.
Літературно-художній альманах "Хата" побачив світ у Петербурзі в 1860 році. Долаючи значні цензурні перешкоди, Пантелеймон Куліш зумів видати часопис. В організації матеріалів до нього взяв найдіяльнішу участь Тарас Шевченко. Повернувшись із заслання, він повністю занурюється у вир літературного і громадського життя. Першорядне місце у "Хаті" посідає розділ "Кобзарський гостинець". У ньому вперше надруковано добірку поезій Тараса Шевченка під редакційними назвами: "Калина ("Чого ти ходиш на могилу?"), "Пустка" ("Рано-вранці новобранці"), "На різдво" ("Не додому вночі йдучи..."), "Козацька доля" ("Нащо мені женитися?"), "На Вкраїну" ("Немає гірше, як в неволі..."), "Хатина" ("Не молилася за мене..."), "До зорі. (Із поеми)" (вступ до поеми "Княжна"), "Пісня" ("Ой по горі роман цвіте..."), під авторськими назвами – "Хустина" ("Чи то на те Божа воля..."), "Доля" ("Ти не лукавила зі мною..."). Провідна тема цих творів – болісні переживання самотності, недолі, смутку, розлуки, смерті. 17 січня 1859 року Тарас Шевченко в листі запросив Якова Кухаренка взяти участь у "Хаті" і вже 25 березня 1860 року надіслав йому примірник альманаху.
В альманасі опубліковано байки Євгена Гребінки "Могилині родини", "Ячмінь", "Рибалка", "Ведмежий суд", "Мірошник", "Ворона і Ягня", "Віл", "Рожа та Хміль", "Вовк і Огонь", драма Пантелеймона Куліша "Колії", оповідання Марка Вовчка "Чари", Ганни Барвінок "Лихо не без добра", "В осені літо", поезії Якова Щоголіва "Первоцвіт: Гречкосій" ("Ой у мене був коняка...)", "Поминки" ("Казав козак, казав бурлак..."), "Безталання" ("Іде бурлак, іде козак..."), "Безрідні" ("Сідлай коня вороного...") та ін.
Ці видання, а також і ті, що вийшли у світ пізніше, після смерті Тараса Шевченка ("Луна", 1881), сприяли консолідації творчих сил українських письменників, визначали стильові тенденції літератури, підсумовували її здобутки, окреслювали перспективи. Вони містили не лише матеріали поточного літературного процесу, народнопоетичної творчості, а й історичні документи, що служили базою для подальших літературно-критичних студій, досліджень творчості окремих письменників, їх вершинних здобутків. Вони стали свідченням розвитку і успіхів української літератури. Популярності альманахів значною мірою сприяли вміщені в них твори Тараса Шевченка, якому належало відіграти видатну роль в історії української словесності.