Цьогорічна зима розкинула шати всерйоз і надовго. Та хіба це завадить непосидам піднятися на найвищу українську вершину? Після закінчення сесії група студентів КПІ – слухачів школи інструкторів та її випускники на чолі з керівником – відомою альпіністкою, старшим інструктором СГСОТ “Глобус” Галиною Федорівною Бєловою відправилися в Карпати.
Розповідає Микола Михальчук, студент ФБТ, гр. БТ-81, учасник походу: “Будь-яке альпіністське сходження – справа дуже серйозна, яка вимагає тривалих тренувань та ретельної підготовки. На заняттях школи ми всі опановували теоретичний матеріал про пересування по гірському рельєфу, харчування в горах та багато іншого. Практичні заняття вирішили провести в Карпатах: зимою тут неймовірно красиво, але розслаблятися не можна, несподіванки очікують на кожному кроці. Тож застосувати на практиці теоретичні знання можна повною мірою”. В Івано-Франківську групу зустріли місцеві інструктори на чолі з Василем Володимировичем Завалком – головою гірської пошуково-рятувальної служби, головою федерації альпінізму та скелелазіння Івано-Франківської області. Далі шлях лежав через Ворохту на “Заросляк”. Мешкали спортсмени на гірській метеостанції “Пожижевська”, яка знаходиться на висоті 1350 м. Навкруги на багато кілометрів розкинулися розкішні зимові краєвиди.
Розпочали зі сніжно-льодових занять. Спочатку льодоруби здавалися абсолютно незграбним та незрозумілим спорядженням, та потренувавшись деякий час, зрозуміли – це основний засіб для безпечного пересування сніжно-льодовими схилами. “Ми опановували техніку пересування різними типами снігів та льоду, якими вкрито гірський масив, – розповідає учасник експедиції Олександр Козлик, студент ФЕА. – Провалюючись на кожному кроці по пояс і глибше у сніг, я зрозумів, що ходити по глибокому гірському снігу зовсім не просто, але після кількох годин тренування та настанов від інструкторів у мене стали виходити все впевненіші та швидші кроки”.
Наступного дня пройшли спільні заняття з рятувальниками обласної гірської пошуково-рятувальної служби. “Нас ознайомили зі сніжно-лавинною безпекою в горах та вчили уникати потенційно лавинонебезпечних схилів. Кожен отримав лавинний датчик (біпер), який є обов’язковим атрибутом альпініста чи фрірайдера на снігових схилах, – згадують спортсмени. – Нас також навчили користуватися лавинним спорядженням рятувальників: лавинними лопатами, щупами, біперами. А на завершення треба було відшукати заритий під штучно створеною лавиною килимок.
Після тренувань ми піднялися на гору Пожижевська (1822 м), для багатьох це була перша підкорена зимова вершина. Там нас зустрів пронизливий вітер і суцільна завірюха”.
Продовжує М.Михальчук: “Нарешті настав день виходу на Говерлу. Погода – неймовірна для Карпат: сонячно і тихо. Спочатку було легко, всі члени експедиції сповнені позитивних емоцій та рішуче налаштовані помахати рукою з вершини всій Україні.
За кілька годин підйому дісталися вершини – висоту 2061 метр подолано! Усіх охопило відчуття ейфорії й невимовної радості”.
Після фотографування та обіду (а як же – вершина вершиною, а їжа за розкладом) рушили вниз. На крутих ділянках відпрацьовували техніку безпечного спуску та застосовували “перильну” мотузку.
Благополучно спустившись, спортсмени зрозуміли, що згідно з альпіністською класифікацією маршрутів, на Говерлу зробили сходження за категорією складності 1A.