Рік, що минув, став успішним для молодих науковців НТУУ «КПІ» – слухачів та випускників аспірантури. Дванадцять з них закінчили навчання із захистом дисертацій, ще 25 подали роботи для захисту до спеціалізованих вчених рад. Особливо хотілося б відмітити, зауважила в розмові з кореспондентом «КП» завідувач відділу аспірантури та докторантури НТУУ «КПІ» В.М.Лебеденко, Олену Шевченко – головного енергоменеджера КПІ та Антона Кобринця з ФПМ. Олена закінчила аспірантуру в листопаді, а вже в грудні успішно захистила кандидатську, Антон захистив свою наукову роботу на другому році навчання в аспірантурі. Достроковий захист став можливим, бо в інноваційному середовищі дослідницького університету, яким є КПІ, наукові дослідження, розпочаті студентами в процесі підготовки бакалаврської роботи, згодом переростають у магістерську, а потім і в кандидатську.
Нижче наводимо розповіді молодих науковців про їхній науковий пошук.
Запорука успіху – терпіння та наполегливість
Людина, яка займається науковими дослідженнями, має оволодіти знаннями, бути терплячою та наполегливою в роботі. Цим якостям я завдячую батькам, які навчили мене трудитися, виховали порядною, доброю людиною.
Прагнення максимально використовувати можливості, які надає життя, у мене з’явилося ще в школі. Після вступу до ІЕЕ дуже хотілося проявити себе з кращого боку. Саме тому, починаючи з третього курсу, я разом з моїм науковим керівником (спочатку магістерської, а потім і кандидатської дисертації) д.т.н., проф. Валерієм Івановичем Дешком й асистентом кафедри теплотехніки та енергозбереження (сьогодні к.т.н., доцент) Мариною Михайлівною Шовкалюк розпочала свої перші наукові дослідження у сфері підвищення ефективності управління енерговикористанням навчальних закладів. Пізніше (з 2007 року, п’ятий курс) почала працювати у службі енергоменеджменту нашого університету, де працюю й донині. Особливу подяку, окрім як найкращому науковому керівникові, хотіла б висловити моїм вчителям та наставникам: Олександру Миколайовичу Верхотурову (головний енергоменеджер НТУУ «КПІ», 2004-2011 рр.), Артуру Веніаміновичу Праховнику (директор ІЕЕ, 1997-2012 рр.) та колегам по роботі.
Серед факторів, що визначають успішність роботи аспіранта з написання дисертації, на мій погляд, визначальними є: вибір наукового керівника, вибір теми дослідження; зайнятість, споріднена з темою дисертації, наполегливість та старанність, планування роботи, порозуміння в сім’ї. У моєму випадку всі ці фактори поєдналися якнайкраще. По-перше, уважний та доброзичливий науковий керівник, який направляв та допомагав у проведенні досліджень. По-друге, доброзичливий колектив кафедри теплотехніки та енергозбереження, який за час навчання (а разом це дев’ять років) допомагав літературою, порадами, організацією робочого місця тощо. По-третє, вдалий вибір напряму наукового пошуку – адже це не лише моя наукова, а й професійна діяльність, тож проведені дослідження та розроблені підходи мають практичну реалізацію.
Однак поєднання науки та практичної роботи лише на перший погляд здається легким, а насправді потребує максимальної концентрації, адже потрібно було і роботу над дисертацією виконувати вчасно, і в службі енергоменеджменту працювати на відповідному рівні. Мені допомагало планування роботи: щотижня складала план і потім викреслювала виконані позиції (спробуйте, особисто я отримую моральне задоволення від того, що список стає коротшим). Ну і, звичайно ж, порозуміння в сім’ї, бо інтенсивна наукова робота потребує повної віддачі, не залишає вільного часу, вихідні та святкові дні проходять за ноутбуком чи в бібліотеці (дякую своєму чоловікові за терпіння). Але основне – мені дуже подобається те, чим займаюся, від наукової та практичної роботи я отримую задоволення, чого й усім бажаю.
На завершення: не бійтеся ставити перед собою цілі і щодня крокуйте до них. Як кажуть у народі, «очі бояться, а руки роблять». Ця приказка перевірена мною особисто: лінивий знайде безліч способів не виконати поставлене завдання, а наполегливий знайде стільки ж, щоб його виконати.
Сміливо, з гумором, прислухаючись до порад
Як правило, з родин технарів виходять «технарі». Я не був винятком: навчався у «математичному» класі, брав участь в олімпіадах з фізики, математики та інформатики, тоді ж визначився з напрямом подальшої освіти. Закінчив школу із золотою медаллю та вступив до КПІ, який традиційно вважається провідним ВНЗ із технічної освіти. Зупинив свій вибір на факультеті прикладної математики та однойменній спеціальності. Не викликало сумнівів, що можливості математичного апарату в майбутньому можуть бути використані в будь-якій діяльності, тож саме ця спеціальність видалася найбільш універсальною. Що вибір правильний, стало зрозуміло зразу. З кожним роком прагнення до поглибленого вивчення математики тільки зростало, почались творчі пошуки зі сферами її застосування. Доленосним став 4-й курс: захищена бакалаврська робота була присвячена математичному моделюванню гідродинамічних процесів. Ця галузь привабила складними та перспективними задачами, розв’язання яких давало не тільки розуміння чогось нового, а й могло знайти застосування на виробництві.
Після вступу до магістратури мій науковий керівник – завідувач кафедри прикладної математики д.т.н., проф. Олександр Артемович Молчанов – підтримав роботу, яка велася ще з бакалаврату, тобто дослідження гідродинаміки. Олександр Артемович – людина, яка добре знається на сучасному стані математичного моделювання. Саме з його подачі було обрано диференціальні рівняння Рейнольдса та систему рівнянь Нав’є-Стокса як найбільш потужні засоби гідродинамічного моделювання. Теоретична робота виявилась вкрай важкою, загальні розв’язки рівнянь не знайдені і по сьогоднішній день, але і пошук часткових, що було сформульовано у меті дисертаційного дослідження, став здаватися все складнішим та проблемнішим. Рішення було прийнято керівником зразу і без вагань. Він порадив набратись сміливості, доброго гумору та йти до спеціалістів, говорити про проблеми й якомога більше радитись.
Досі згадую ті часи з острахом: доводилося дуже багато шукати, їздити та докучати зайнятим людям. Дехто не хотів розмовляти зі студентом, який з’являється як сніг на голову й починає говорити про науку. Та позитивного в тих пошуках також було немало. Врешті-решт спеціалісти, співпрацею з якими буду пишатися завжди, знайшлися. Це Олег Михайлович Яхно, завідувач кафедри прикладної гідроаеродинаміки та механотроніки ММІ; Іван Михайлович Хоменко, доцент Чернігівського державного технологічного університету; Мирослав Васильович Кіндрачук, завідувач кафедри машинознавства Національного авіаційного університету та інші фахівці з Києва, Чернігова, Кіровограда, Львова. Робота йшла. Були конференції, полеміки, знову доводилося шліфувати формулювання та вдосконалювати свій науковий продукт.
Щоб не забирати часу, скажу так: шлях у науку надзвичайно важкий. Кожен справжній науковець знає це. І не завжди цей тернистий шлях дає гідний матеріальний статок, порівнюючи з Європою чи Америкою. Та стає зрозумілим інше. З якогось моменту починаєш усвідомлювати, що є щось більш високе, ніж набивання кишень чи багаторічні беззмістовні блукання. Приємно, що наукова ситуація, принаймні в нашому ВНЗ, поліпшується та стає більш комфортною для молодих науковців.