Особливого колориту студентському загалу Київської політехніки додають дівчата-студентки. Яскраві, самобутні і розумні. Приміром, серед нинішніх стипендіатів Президента єдина представниця технічних спеціальностей в НТУУ "КПІ" – шестикурсниця РТФ Каріна Боженко. Вона погодилася трохи розповісти про себе на сторінках нашої газети.

– Як Ви потрапили до технічного університету?

– У випускному класі ми з рідними часто обговорювали моє майбутнє, а саме: чим би я хотіла займатися. З часом, повертаючись до цього питання, чомусь КПІ звучало вже не з уст батьків, а з моїх. Остаточно мій вибір зупинився на Політехніці, коли потрапила на територію кампусу: виникло відчуття, що знаходжусь в якійсь незвичайній країні, захопила її атмосфера, захо­тілося стати однією з цих веселих, гарних і розумних молодих людей, які гармонійно і природно почувалися тут.

– Студентська реальність дуже відрізнялася від мрій?

– Тепер я вже "старожил" КПІ і дуже задоволена своїм вибором. Методи викладання в усіх свої, не знаєш, чого очікувати від наступного викладача: буде він суворим чи поблажливим; почуте на лекції захопить і виникне бажання дізнатися більше, чи доведеться змушувати себе готуватися до наступних занять. За період навчання багато чого скуштувала: і радість від першої (і не тільки) успішно складеної сесії, і розчарування через негаразди, але зупинятись і не думала, боролася що було сил.

І зусилля не пропали марно?

– Уже на першому курсі хотілося досягти якихось помітних результатів. Я завжди цікавилася незнайомими мені речами, тому на фізпідготовці вирішила займатися аеробікою, хоча не уявляла, що це таке. Та з кожним заняттям усе більше закохувалася в цей вид спорту. Згодом дізналась про можливість брати участь у змаганнях між факультетами КПІ та між ВНЗ України. Тож усіх зусиль доклала до того, щоб мої результати дозволили посісти місце в збірній команді. І я це зробила! Стала представляти КПІ на змаганнях у різних містах країни: отримувала бронзу, срібло й золото. Бувало, верталася до Києва без призового місця, це ще більше загартовувало, спонукало працювати краще, з максимальною віддачею! І тоді приходив результат. На сьогодні маю звання майстра спорту зі спортивної аеробіки і пишаюся цим. Зараз проводжу заняття для всіх бажаючих у новому танцювальному залі гуртожитку №15, де мешкаю увесь цей час. Щиро вдячна за підтримку та віру в мене тренерам Н.В.Градусовій і Т.В.Пасічній.

– Дозвілля дозвіллям, та є ще й навчання, робота на кафедрі...

– Мені дуже пощастило з керівником моєї бакалаврської (а тепер уже й магістерської) роботи – Георгієм Олександровичем Мірських. Він став наставником і помічником. Своїми успіхами завдячую саме йому: спочатку зацікавилася фільтрами НВЧ та СПФ. Проводила дослідження над метало­діелектричними фільтрами, виконувала побудову імітаційної моделі сму­гово-пропускних фільтрів тощо. Також було проведено дослідження рекурсивних фільтрів (фільтрів-прототипів Чебишева й Батерворта) та багато іншого. Результати досліджень увійшли до бакалаврської та магістерської, доповідалися на конференціях, побачили світ у фахових виданнях. Усі роки навчання відчувала зацікавлену підтримку керівників факультету О.І.Рибіна, А.В.Мовчанюка та ін., за що їм низький уклін.

– Кажуть, друзі студентських та шкільних років залишаються на все життя.

– Завдяки друзям, з якими познайомилася у КПІ, пережила багато щасливих моментів, у скрутні часи постійно відчувала їх підтримку. Цінуйте справжніх друзів, бо справжній друг – не лише той, з ким весело, а той, який допоможе піднятися, коли впадеш; той, хто змусить не здаватися і йти далі, підкорювати нові вершини.

– Ви згадали про гуртожиток. Складно було налагодити свій побут?

– Спочатку життя в гуртожитку було складним, адже вперше поїхала від батьків – не звикла до самостійності. Світ здавався жорстоким, тому що право вибору і слова в першу чергу лежить на тобі, ніхто не заступиться. Та недарма кажуть: що не вбиває людину, те робить її сильнішою. Так і трапилося. Якщо стояти на місці, то все цікаве відбуватиметься навколо, події проходитимуть повз. І тому, набравшись сміливості, пішла вперед, незважаючи на чиїсь думки, слова.

Тільки тоді, коли бажання вище за все, хоробрість та сильний дух допоможуть подолати перешкоди. Головне – визначити мету та знайти шляхи її досягнення. А тоді вже насолоджуватися результатами. Студентське життя веселе і насичене. Особливо коли живеш у гуртожитку, відчуваєш його неповторність та смак: змагання, акції для дітей, конкурси краси, сили, витривалості та ін. – усе вражає кількістю та різноманіттям. І приносить перемоги, здобутки, нові враження, нові знайомства та гарний настрій.

– Чого очікуєте в новому році?

– Стою на порозі вибору свого професійного майбутнього. Час іще є, він і покаже: а то бігатиму, ганятимусь, а головного не помічу і втрачу (посміхається). Думаю, відчую, коли слід застосувати свій потенціал і "взяти бика за роги", а поки що хочу насолодитися останнім роком студентського життя, заодно і підмітити моменти, на які варто звернути увагу в майбутньому. Мені, як і сотням політехніків, пощастило мати такий фундамент дорослого життя, як навчання у КПІ. Міцний і надійний.

– І на завершення кілька слів молодшим колегам.

– У кожного свій час на щастя, але сидіти і чекати його не слід, спілкування з різними людьми дасть поштовх щодо подальшого буття. Цінуйте своїх рідних і близьких, найкращих друзів та поради людей, які дають їх від щирого серця.

Підготувала Н.Вдовенко