У номері "КП" від 22 вересня опубліковано статтю "Чи зупинимо копіпаст?" Відгукуючись на пропозицію редакції щодо обговорення статті, хочу висловити деякі думки з її приводу.

Передусім слід уточнити: те, що студенти, а за ними і автор статті називають новітнім словом "копіпаст", юристи кваліфікують як плагіат. Це мені пояснили викладачі з відділення права нашого факультету. У статті 54 Конституції України сказано: "Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом".

Права інтелектуальної власності захищають відповідні статті і Цивільного кодексу України, і Кримінального кодексу України. Згідно з останнім, "незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів" (стаття 176 Кримінального кодексу України. Порушення авторського права і суміжних прав). Про це варто знати. Звичайно, навряд чи незаконне відтворення чужих творів у курсових роботах чи дипломах може завдати комусь значних матеріальних збитків, але той, хто звик під час навчання користуватися чужими творами, з часом ризикує здійснити діяння, які можуть бути кваліфіковані як злочин. А, як відомо, незнання законів не звільняє від відповідальності за їх порушення.

Сьогодні кожен з нас може віднайти будь-яку інформацію за кілька секунд в Інтернеті. Це дуже спрощує роботу над рефератами чи навіть науковими статтями. Але треба розуміти, що інформація викладається у "віртуальний простір" не для того, щоб її хтось собі присвоював. Читати, вивчати, аналізувати матеріали – будь ласка, але видавати їх за свої суворо забороняється законом. Щоб не стати плагіатором, треба, по-перше, думати самому, а по-друге, виконувати прості правила: використовуючи чужі роботи, необхідно їх вказувати, цитати наводити в лапках з посиланням на джерело інформації, у роботі наводити перелік використаних джерел.

Зрозуміло, що плагіату у студентських роботах може бути менше, якщо буде відповідний контроль зі сторони викладачів, а також відповідальність за такі дії.

На факультеті соціології і права всі тези, які надходять на конференції, перевіряються на можливий плагіат шляхом пошуку в Інтернеті фрагментів речень з цих тез. Таку перевірку запровадили не так давно. І на перших порах тези, у яких виявляли плагіат, повертали авторам на переробку. Згодом запровадили більш жорсткі правила. Якщо в тезах знайдений плагіат, то тези відхиляються, а плагіатора вилучають з бази тих, кого запрошують на міжнародні конференції, і жодні його матеріали більше на конференції не приймають. Це дало непогані результати. Коли раніше в третині студентських тез виявляли плагіат, то сьогодні – у кількох із сотні, причому більшість з них отримані від студентів не з ФСП.

Отже, з плагіатом можна успішно боротися. Було б бажання.

Людмила Зезенько, студентка ФСП, член оргкомітету міжнародних конференцій