Тестом на особистість назвали автори цю картину: одні бачать на ній куполи, інші – ростки цибулі, а були й такі, хто побачив пляшечки парфумерії.
Розмова на гостросоціальні теми точилася на зустрічі студентів ФСП з письменницею Оленою Ріг і художником Ігорем Судаком (на фото), що пройшла 29 березня в малому залі ЦКМ. До невигадливих асоціативних картин Ігоря Олена написала свої враження, співзвучні зображенню. Есе ввійшли в її нову книгу «Счастье мое луковое». Жанр книги можна віднести до щиросердечної прози. Головний герой – людина. І не важливо хто вона, важливо – яка.
Ось бездомна кішка, до хвоста якої хлопчаки прив’язали консервну банку, туди вночі набралася дощова вода, і кішка її п’є. Картина називається «Лохи». А розповідь оповідає про те, як щастя упало в яму. Повз ішли різні люди, і кожному щастя пропонувало виконати одне його бажання. Зазвичай просили жінку, грошей, успіх. І тільки одна людина сказала: «Я хочу витягти тебе з ями». От він – лох, що віддає більше, ніж отримує. І поки будуть такі люди, буде і творчість, і успіх.
Кактус, прикрашений ялинковими іграшками – «Чудесне перетворення». Люди стають колючими через відсутність любові. А від уваги і турботи розцвітає навіть кактус. Байка: двоє друзів, подорожуючи, забрели в далеке плем’я. У вождя було дві дочки, одна красуня (батько просив за неї 10 злитків золота), інша – звичайна (віддавав за два). Один вибрав красуню і поїхав з нею додому, інший віддав замість двох теж 10 злитків (за його словами, дівчина того коштувала) і залишився в племені. Через рік друзі зустрілися, і виявилося, що погануля розквітла і не поступається своїй сестрі. Адже вона повірила, що коштує тих 10 злитків і стала гарною й жаданою. Хочеш стати щасливим – почни інше життя.
А от «Свічник» – розм’яклі, похилені свічки. Вони так і не горіли, не виконали свого призначення, а вже ні на що не здатні. Так і люди – народжуються з великими задатками, але коли не знаходять свого покликання, не можуть себе реалізувати.
На запитання, коли успішна журналістка почала писати свої замальовки, Олена згадала 90-ті. Магазинні полиці скрізь порожні. За будь-яким товаром вишиковуються довжелезні черги. От поволі рухається низка людей до прилавка з апельсинами. «По одному кілограму в руки», – як завжди знаходяться ініціатори. Непримітний чоловік просить зважити 5 кг. На обурені лемент і лайку пояснює: «Хочу в дитячий будинок передати». І черга затихла, відводячи погляди. Після цього Олена стала записувати свої враження. А сюжети зустрічаються на кожному кроці. Головне, щоб читаючи її прозу, ми ставали кращими й добрішими.