У середовищі студентської молоді м. Києва з’явилося товариство, що може стати альтернативою як одноманітним молодіжним тусовкам, так і нудним науковим зібранням. Це організація, започаткована студентами НаУКМА ще 2003-го – «Наука при каві» («Science with coffee»). Зародилася вона з нестримного бажання рости і розвиватися так, щоб цікавим був не лише результат пізнання, а й сам процес. Це бажання поступово переросло в регулярні зустрічі з розумними людьми, спілкуватися з якими значно цікавіше, ніж читати підручники і шаритись в Інтернеті.
Збираються учасники клубу кілька разів на місяць у стінах Києво-Могилянської академії. Як правило, усі заходи безкоштовні. Для обговорення обирають найрізноманітніші теми: від роботи довгострокової пам’яті до теорії кохання та математичної моделі Бога. До речі, на «Теорію кохання» від спікерів Миколи Томенка та генерального директора Київського міжнародного інституту соціології Володимира Паніотто 2005-го року зібралося дві сотні людей!
За словами організаторів, до «Науки при каві» долучається все більше КПІшників. І це не тільки через чай, каву, капучіно на шару. Нехитру назву розшифровує керівник проекту Олександр Король: «Наука і кава – поєднання формального та неформального. Інь і янь. Так ми прагнемо показати, що навчання може приносити водночас і користь, і задоволення».
Говорячи про складне простою, популярною мовою, учасники «Науки при каві» руйнують стереотипи про те, що наука – це для обраних, що ті, хто з нею «дружить», – схиблені задроти. Насправді ж хтось розумний і бородатий казав: багато чого можна пояснити семирічній дитині і будь-що (!) – семикласнику. До речі, не завадило б і нашим учителям у школах, викладачам в інститутах при прийомі на роботу проходити тест – пояснювати матеріал так, як семикласнику, демонструючи в такий спосіб свої педагогічні здібності.