Ювілейна зустріч випускників, які закінчили в 1960-му електротехнічний факультет КПІ (тепер ФЕА), відбулася у вересні в НТУУ “КПІ”. Зі 110 тодішніх випускників енергетичних спеціальностей – електричні станції та електричні мережі і системи – з’їхалися 40 осіб з України, Росії, Молдови, Німеччини й Ізраїлю. Зібралася половина з тих, хто був сповіщений про зустріч.
Зустріч випускників проходила в першому корпусі. Адміністрація і громадські організації КПІ зробили все, щоб зустріч пройшла в сприятливих умовах. Велику допомогу в організації заходу надав В.В. Лазаренко.
Згадували минуле, розповідали про себе. Мова зайшла також про якість отриманої нами освіти. У цілому всі погодилися, що нас учили непогано. Ми одержали основи університетської освіти і пройшли попередню інженерну практику по своїй спеціальності. У нас були гарні викладачі. Потім доучувалися і переучувалися протягом усієї трудової діяльності. Багато чого визначалося зовнішніми факторами й особистими прагненнями. Активна частина нашої роботи збіглася з технічним переоснащенням промисловості. В енергетиці будувалися довгі лінії високої напруги, створювалися великі блоки на електростанціях, зводилися могутні гідроелектростанції, широко впроваджувалася автоматика й обчислювальні комплекси. Було виконано величезний обсяг робіт. В енергетиці не було великих аварій.
Цікавими є відповіді в анкетах учасників зустрічі. Виявилося, що більшість випускників були керівниками груп, секторів, лабораторій і відділів, тобто належали до того прошарку інженерних посад, на кого припадає основне навантаження і відповідальність. Дехто досяг високих посад в енергетиці: Ю.Тимофєєв працював заступником міністра енергетики СРСР, Л.Бичков керував диспетчерським управлінням складної енергосистеми Північно-Західного регіону Росії. Вони й досі продовжують працювати, передаючи свій багатий досвід молодим. Ю.Тимофєєв і Л.Бичков також беруть участь у роботі урядової комісії з відтворення в енергетиці інспекційних структур, що повинні контролювати надійність і технічний стан енергетичного обладнання й систем керування. Ця проблема виникла в Росії після аварії на Саяно-Шушенській ГЕС.
З анкет випливає, що тільки одна третина випускників працювали безпосередньо в енергетиці. Інші займалися проектно-конструкторськими розробками (20%), брали участь у будівництві й експлуатації енергетичного обладнання великих промислових підприємств (25%), працювали в науково-дослідних організаціях (15%), викладали в середніх і вищих навчальних закладах, зокрема в КПІ (10%). Майже кожен десятий випускник має наукове звання чи науковий ступінь.
Одна з наших випускниць, А.Ревенко, отримала другу освіту (гуманітарну) і стала відомим фахівцем з історії й теорії мистецтва; нині вона успішно продовжує працювати у цій сфері. За її словами, технічна освіта допомагає в її нинішній професії. Крім того, вона серйозно захоплюється живописом і написала багато картин.
Майже всі учасники зустрічі з теплотою згадували студентські роки, адже це був чи не найкращий період нашого життя. У пам’яті залишилося все: залікові сесії, викладачі, поїздки в колгосп і на цілину, студентське братерство, прогулянки Києвом (натоді тихим, зеленим і квітучим), скромні студентські вечірки, участь у спортивних змаганнях і культурних заходах. Наша юність мала романтичне забарвлення. Виникали особисті симпатії і створювалися перші сім’ї. Студенти жили скромно і приділяли велику увагу навчанню ще й тому, що було мало відволікаючих факторів, не було такого різноманіття розваг і спокус, що їх спостерігаємо нині. Як обчислювальні засоби використовували логарифмічні лінійки. Бібліотеки, читальні і креслярські зали завжди були переповнені.
Багато з нас написали в анкетах, що вміють робити руками все, за що беруться: будувати дачі, ремонтувати побутову техніку й автомобілі, розводити бджіл. Не відстають від чоловіків і жінки.
З анкет можна зробити висновок, що у важкі хвилини представники нашого покоління не панікують, спокійно і тверезо оцінюють обстановку і максимально мобілізують свої духовні й фізичні сили. Загалом, виявляють оптимізм і шукають шляхи вирішення проблем, спираючись на власні сили. При цьому намагаються не втрачати людської гідності і не створювати труднощів для інших. На запитання: “Твій життєвий принцип” в одній з анкет наведено таку відповідь: “Заради краси і досконалості не шкода зусиль і жертв”. Вона наче узагальнює всі інші висловлювання, сповнені почуттям обов’язку і відповідальності за свою справу.
Щастя всі, звичайно, розуміють по-різному. Частіше визначали його так: коли всі близькі здорові, коли ти потрібний, коли є улюблена робота, коли в родині взаєморозуміння; коли, переборовши труднощі, досягаєш заповітної мети.
В анкеті учасників зустрічі було і таке запитання: “Чого в нашому світі більше: байдужості, доброти, обману, чи взаємодопомоги?” Неочікувано більшість відповіли, що зараз багато байдужості, обману і цинізму. Тільки кілька людей визнали, що доброти і взаємодопомоги все-таки більше. Це були в основному ті, на долю яких, як нам відомо, випало багато труднощів і випробувань, у сімейному житті вони зазнали важких втрат.
Представники нашого покоління люблять читати книги, подорожувати, захоплюються риболовлею, у вільний час насолоджуються збиранням грибів і ягід, комфортно почувають себе вдома і на дачі (у колі родини та друзів), фізичну форму підтримують пішими прогулянками і роботою на дачній ділянці. Ми надаємо перевагу класичному мистецтву: в поезії – це “Срібний вік”, у живописі – передвижники, у музиці – арії з опер італійських і російських композиторів, у танцях перевага надається танго і вальсу. І, на жаль, невиправдано мало використовуємо комп’ютери в повсякденному житті.