Провідні технічні ВНЗ України, до яких належить і НТУУ “КПІ”, мають багаторічні традиції підготовки інженерних кадрів, у них склалися відомі наукові школи, які у змозі вирішувати найскладніші проблеми зі створення сучасної техніки і технології, що є ключовим в інноваційному розвитку економіки України. Але потенціал ВНЗ економікою України використовується дуже мало.

Сьогодні українські ВНЗ як неприбуткові організації не можуть продавати результати своїх розробок у вигляді ліцензій за договірною ціною, а тільки за собівартістю. Причиною є неузгодженість податкового законодавства та форм бухгалтерського обліку, бо при постановці на облік об’єктів, на які отримані патенти, виникає дуже багато питань у відпо­відних контролюючих органів, по­чи­наючи від податкової інспекції і закінчуючи КРУ.

Різкий спад промислового виробництва України в останні роки обмежив можливості вчених і винахідників укладати, як це було раніше, господарчі договори з підприємствами для розв’язання вузьких місць згідно з тактичними і стратегічними перспективними планами розвитку підприємства.

На парламентських слуханнях «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» (17 червня 2009 р.) наголошувалось: «Україна мала, має і буде мати активних новаторів: учених, інженерів, освітян, підприємців. І потрібно все зробити, щоб вони мали можливість ефективно творити на благо Вітчизни». Там же говорилось про серйозну проблему: «…неузгодженість законодавства в інноваційній сфері, насамперед з корпоративним, інвестиційним, податковим, соціальним законодавством, відсутність супроводження прогресивних норм законів відповідними актами, які б забезпечили їх практичне введення в дію».

20-22 квітня 2010 р. у Києві від­булася Х Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми підготовки фахівців з питань інтелектуальної власності, інформаційно-аналітичної та інноваційної діяльності в Україні». На ній багато доповідей було присвячено питанням ефективного використання інтелектуального потенціалу ВНЗ України з урахуванням досвіду найбільш розвинутих країн світу – США, Німеччини, Японії. Про необхідність використання досвіду університетів США наголошував у своїй доповіді на парламентських слуханнях головний консультант Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти проф. Г.О.Андрощук.

Основна мета патентної політики університетів США – сформувати стратегічні цілі університету в галузі інтелектуальної власності, а також права і обов’язки у сфері патентно-ліцензійної діяльності як університету, так і його співробітників, забезпечивши баланс їх інтересів.

Раніше класичний американський університет виконував функцію творця і накопичувача нових знань, а їх передача суспільству здійснювалась у формі навчання студентів, публікації статей і монографій, участі в наукових дискусіях на конференціях і семінарах. Лише незначна частина результатів наукових досліджень і розробок університету потрапляла в промисловість. Дослідження і контакти вчених носили замкнений характер, перетворюючи наукові досягнення в «чисту науку», а розвинені зв’язки з промисловістю практично були відсутні або мали випадковий характер.

Після прийняття в США закону Бая-Доула вже до кінця 1980 р. ситуація змінилася, університети прийняли спеціальні документи про патентну політику (Patent Policy), сутність якої виражає норма «право власності має контактор» (title in contactor).

Типова державна патентна полі­тика (a uniform federal patent policy) однозначно встановила, що університети мають право на винаходи, які створені при використанні державного фінансування.

Університети США стали одним з основних джерел нових технологій і досить значними ліцензіарами, що спричинило інтенсивний розвиток ліцензійної торгівлі університетів і збільшення їх доходів. У результаті три американських ВНЗ (Каліфорнійський університет, Массачусетський технологічний інститут і Стендфордський університет) мали до 1/3 всіх ліцензій і доходів від них, які за 15 років зросли на два порядки (тільки в Каліфорнійському університеті вони зросли від 0,6 млн дол. до 44,6 млн дол.).

На відміну від України, де ВНЗ продають розроблені технології через господарчі договори або ліцензії, університети США, як правило, не продають розроблені технології, а передають права на їх використання на основі патентних ліцензійних угод.

Вищим навчальним закладам України необхідно підтримувати одержані патенти на винаходи і корисні моделі не менше ніж 5 років і використовувати цей час на пошук потен­ційних ліцензіатів і інвесторів, розробку, виготовлення і випробовування дослідних зразків найбільш перспективних об’єктів інтелектуальної власності. Непідтримані патенти позбавляють ВНЗ – заявника – можливості отримати прибутки, а винахідника – матеріального стимулювання результатів його творчої діяльності.

Вважаю, що наш університет як провідний технічний університет України має виступити ініціатором змін до законодавства, що регулює нормативно-правову базу ВНЗ у патентно-ліцензійній діяльності.

Ю.М. Кузнєцов, голова експертно-консультативної комісії з інтелектуальної власності при департаменті науки і інноватики, засл. винахідник УРСР, д.т.н., проф.