Ви є тут

Мовчазні “жителі” мертвого міста


Україна. Чорнобиль

Щорічно наприкінці квітня багато жителів нашої планети, особливо України, Білорусі й Росії, згадують ті страшні весняні дні 1986 року, коли величезні території з унікальним рослинним і тваринним світом раптом стали майже позбавленими життя. І одним з перших серед них стало сучасне, надзвичайно гарне й затишне місто Прип’ять, розташоване за три кілометри від Чорнобильської атомної електростанції колись імені Леніна: місто, в якому на кожного жителя доводився пишний трояндовий кущ, що переродився сьогодні на звичайну шипшину, неправдоподібно криваво-червоні ягоди якої зловісно контрастують на тлі сірих фарб і вічного супутника сьогоднішнього міста Прип’ять – усюди зростаючих мохів.

Кривляка. Фото Ігоря МікульонкаПісля того як керівництво колись великої країни зрозуміло реальні наслідки аварії на четвертому блоці станції, майже п’ятдесят тисяч мешканців Прип’яті протягом усього трьох годин були евакуйовані з міста. Колона з 1200 автобусів, що рухалася в бік Києва, розтяглася на 15 кілометрів. Люди брали із собою тільки необхідне, залишаючи в закритих квартирах усе: меблі, побутову техніку, одяг, книги, домашніх улюбленців – кішок, собак, хом’ячків, канарок... Їдучи, вони не здогадувалися, що багато хто з них зможе повернутися сюди лише через два десятки років – коли дозволять відвідувати місто, та й то лише у складі екскурсійної групи...

Неодноразово буваючи в Прип’яті, щоразу відчуваю, що начебто за допомогою машини часу повертаюсь у вісімдесяті роки минулого століття: величезний напис на торцевій стіні багатоповерхівки «Партия Ленина – сила народная, нас к торжеству коммунизма ведёт», проспекти Леніна та Ентузіастів, вулиці Курчатова та Спортивна, яскраво-жовта телефонна будка, в центральному універсамі – автомат із продажу розливної соняшникової олії по 50 копійок за третину літра, незмінні для парку відпочинку каруселі й колесо огляду... І в той же час – порожні прорізи вікон, дерева, що ростуть не тільки безпосередньо з асфальту, але навіть на дахах і в приміщеннях будинків, і при цьому – лиховісна тиша.

Сьогодні в десятикілометровій зоні навколо станції ніхто не живе, проте на стінах будинків мертвого міста то тут, то там помічаєш невідомо ким намальовані фігури людей, в основному у вигляді безликих тіней, як нагадування про колишніх жителів Прип’яті.

Дівчинка на кулі. Фото Ігоря МікульонкаСидяча на кулі дівчинка з волоссям, що розвивається на вітрі, посміхається убік шибеника, який показує комусь язика. А ось хлопчисько, що видуває величезні мильні бульки. Неподалік – щасливе обличчя дівчинки, фігури футболістів і безтурботних любителів дискотеки. На стіні в під’їзді житлового будинку – силует дівчинки з бешкетними бантиками, що тягнеться до кнопки назавжди нерухомого ліфта, а на стінках оголовків ліфтових шахт, що височіють над дахами будинків, – динамічна й одночасно безмовна фігурка хлопчика, що грає з іграшковим автомобілем, і сповнені безутішним горем жіночі обличчя, які дивляться в бік зруйнованого енергоблоку... Нечисленні, назавжди молоді й безтурботні жителі мертвого міста, міста-примари, в якому зупинився час і панує радіація.

...З дитинства знайомі багатьом з нас фрази «Ми не повинні чекати милості від природи, взяти її – це наше завдання», «Людина – цар природи» і багато-багато інших час від часу змушують нас замислитися: наскільки вони відповідають дійсності? Згадуючи наслідки страшних катастроф і аварій на Чорнобильській АЕС, Саяно-Шушенській ГЕС і деяких інших рукотворних об’єктах, нерідко замислюєшся над тим, наскільки тендітний навколишній світ, у якому ми лише гості...

Ігор Мікульонок. Фото автора

Кривляка. Фото Ігоря МікульонкаКолесо огляду.  Фото Ігоря МікульонкаДівчинка на кулі. Фото Ігоря Мікульонка
x

Електронний кампус

Інформаційні ресурси

Викладачі КПІ

GitHub репозиторій